<< Главная страница

Велесова книга



Категории Iнший ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I. Хто ми и куди йдемо 1 Даремно згадали доблеснi нашi старi часи, бо йдемо куди невiдомо. А так оглядаємось i говоримо, що соромимося Наву, Праву i Яву знати й обаполи тирла вiдати i думати. Се бо Дажбо створив нам яйце, що є свiт-зоря, яка нам сяє. I в тiй безоднi повiсив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була. Так се душi пращурiв суть. I тi свiтять зорями нам од Ïру... ...Однак греки напали на Русь, чинячи злеє в iм'я богiв. Ми ж не знали вже, куди тiкати i що творити... Права бо є таємно уложена Дажбогом, а по нiй, як пряжа, тече Ява, i та створила життя наше. А тодi, коли одiйде, смерть наступає. Ява тече i твориться в Правi. Нава бо є пiсля них. Доти є Нава i по тому є Нава, а в Правi ж є Ява. Поучившись старому, зануримо душi нашi в нього, бо є те наше, яко се бо вже найшло на коло нам. Творящу богом силу узрiли в собi, бо то дано дар богiв, i не потребуємо бо се напраснитй. Се душi пращурiв наших од Ïру зрять на нас i там з жалю плачуть i виказують нам, що не берегли ми Праву, Наву i Яву, не берегли того, а ще й глузували. Iстинно, що не достойнi бути Дажбожими внуками. Отож, молячись богам, матимемо чистi душi i тiла нашi, матимемо життя з праотцями нашими, якi з богами злились воєдино. Правда така, що ми Дажбожi внуки ко уму, а ум великий божий є єдиний з нами, i тому творимо i говоримо з богами воєдино. Бренне бо є наше життя i ми самi також, де князям нашим працювати, живучи в землi з тiлом овна, i худоба наша од ворогiв утiкає на Свередзь. 2а Муж, iдучи додому, не правий, якщо лише заявляє про права; i правий, якщо слова його з дiлами збiгаються. Тому сказано здавна, аби ми творили були добро. Як i дiди нашi казали: тут є i буду так же. За часiв злославних i бусих русь була потята рукою ворожою. I злочини творилися. I князь тодi немiчний був. I услав синiв своïх до бранi. А тi варягам пiддалися, знехтувавши рiшення вiча, i на те, що речено вiчем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнугi i в неволю взятi. I коди речемо нинi, що маємо своïх князiв, то не є так. До пiвденних краïв ходили, щоб узяти землю нам i дiтям нашим. А там греки напали на нас, бо ми всiлися на ïхню землю. I була сiча велика i багато мiсяцiв. Стократ починала русь i стократ розбита була од пiвночi до пiвдня... Отож худобу повели праотцi нашi, i були отцем Орiєм до краю руського веденi, тому що завжди там перебували. Багато злигоднiв принiс раннiй холод. Отак вiдiйшли сюди й оселились огнищанами на землi руськiй. I все те сталося за двi теми до суть. А по тих двох темах варяги прийшли i землю забрали од хозарiв до рук своïх. Тим бо вiдробляли в неволi. Був народ родичем з iльмерцями, з єдиного кореня постали роди нашi. Хто прийшов пiзнiше на Руську землю, то i селився серед iльмерцiв, бо суть братчики нашi i подiбнi до нас, i в небезпецi обороняли нас од зла. Вiче мали: що вiче вирiшить, то так i є; а що не рiшено не повинно бути. Вибирали князiв од полюддя до полюддя, i так жили. Ми ж ïм допомогу давали, i так було. Зiлля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, i суть бо гончарi умiлi. Землю орати чи худобу доглядати тi бо розумiли. Такi й нашi отцi суть. А прийшов рiд злий на нас, напав. I тому змушенi були вiдiйти в лiси. 2б Так i живемо, навчившася, звiра; ловити i рибалитн, едi страху уклонившись. Так- прибули: одну тему i; почали: городи: ставити, вогнища. повсюди розкладати. На другу тему був холод великий, i потяглися ми до пiвдня там бо суть мiсця злачнi. А там: iронцi зайняли: худоби нашой десятину. I прийшли б до згоди, якбж тi могли слово тримати... I потяглися- ми до; полуденного зележажран'я, i було в нас худоби: багато... За Молили Велеса, отця нашого, хай потягне в небi комонь Суражiïв, хай зiйде на нас сурi вiшати, золотi кола вертячи. То бо сонце наше, яке освiтлює домове нашi, I перед його лицем блiдне лице вогнищ домашнiх. Цьому богу вогнику Семурглю речемо показатися i встати на небi i так бути до блакитного свiта. Наречемо його iменем Вогнебога i йдемо трудитися, як i всяк день, молитвою змiцнивши тiло, поïвши, йдемо до полiв наших трудитися, як боги велiли кожному чоловiковi, що повинен трудитися на хлiб свiй. Дажбожi внуки ви, улюбленцi божеськi, i боги мало не десницi тримають на ралах ваших. Заспiваймо славу Суражiю, i так мислимо до вечора, i п'ятикратне славимо богiв на день. Пиймо сурицю на знак благостi i спiльностi з богами, якi є в небi, так бо п'ють за щастя наше. Заспiваймо славу Суражiю, i ось комонь злат Суражiщiïв скаче в небесах. Додому йшли, потрудившись. Там огiнь розкладали i ïли покорм наш. Речемо, яка то є ласка божеська до нас, i одiйдемо ко сну. А день прийде i тьмi безкормиця. Так ось давали десятину отцям нашим, а соту на власове. I так пробували славнi, яко же славимо богiв наших i молимося про тiла, омитi водою чистою... ЗБ Iнша бо кров є свята кров наша. Про те мовилося, як обирали князiв старотцi нашi. I так правили п'ятнадцять вiкiв через вiче. А збиратися на нього i судити будь-кого iз старшин годилося вночi... I так правили нашi отцi. Всяк мiг слово сказати i те було благом. Захищалися од хозарiв... по вiковi Трояню, якi перш осiли з синами своïми i внуками наперекiр рiшенню вiча, бо у русiв не було iншоï ради, крiм вiча. Хозари пiшли на них вiйною, а в них не було воïв... Ï тривала та розторгавиця п'ятсот лiт. I не закiнчилася скоро, й обернулася нам тяглом хозарським. Бо поки боруси билися, на нас наповзли вороги численнi. А внук троянен був самотен при багатьох друзях i був (у полон) уведений... 4а Почалося життя важке... А був тут у степах боярин Скотень, що не пiддався хозарам. Сам будучи iронцем, од Ïронi допомоги просив, а тi прислали кiнноту, i хозари були вiдiгнанi. Iнше боярство лишилося пiд хозарами, якi дiйшли до града Киïвського i там осiли. Тi ж русичi, якi не захотiли бути пiд хозарами, пiшли до Скотеня; там поблизу й отаборилася русь. Ïронцi не чiпали звичаïв наших, нi рабiв не брали, отож лишили русам життя русiв. А хозари брали до своєï роботи людей i велике зло чинили дiтям i жонам. А тодi i готи-грабiжники напали на русь, що осiла коло Скотеня, а тiï взялися за мечi, i пращурове нашi виступили проти них. Тут кiннота iронцiв вступила в бiй i розбила готiв. Розтрощенi були готи, втекли з поля. То бо кров боруська лилася, i чермна земля була. Перунами розтрощила русь землю готську i мечами знищила всякого, а землю ïхню, як вiдомо, до своєï приєднала. А тут i хозари в наш час ратний пiшли на нас. I тут бо руси кинулися до битви, як леви, i сказали: Пропадемо, якщо Перун про нас не подбає. I той ïм допомiг готи були розбитi, а хозари першi спробували праху, вперше були розтрощенi. А русь звернулася до них i сказала: А що ще буде? Хозари тiкали до Волги од Дону i Дiнця, там, сором маючи, розбiглися воï ïхнi, покидали на землю мечi своï, тiкаючи вже вкотре перед очима нашими. Готи змiстились i вiдiйшли на пiвнiч, i там зникли, йдучи далi. Русь же ввiйшла до цiєï землi, взятоï до Русi до рук, утерла руки своï i сказала: Прийшла ж милiсть божа! Хвалiмо Дажбога нашого i Перуна-златоуса, якi були з нами. I так уперше заспiвали славу богам на землi чужинськiй. I сказала руськолунь: Та є земля, i треба немало старатися, щоб утворилася земля наша. А хозари, в бою дощенту порубанi, шукаючи iнших земель, остерiгаючись руськолунi бiля Києва i в Лузi, утвердилися на Дону пiсля готiв. 4б Багатьох захопили в походi з собою, отож i терпiли тi од них, бо були вони вiльнi i ворожi до пращурiв. Велес бо навчив тих землю орати i зерно сiяти. Так захотiли тi пращури огнищанами стати i бути землетрудичами. Говоримо бо, як се мовиться в нашiй землi, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати, болгарам пiдкорити i примусити свою худобу водити в полях злачних. I вибирали тих (князiв) iз своïх старiйшин, од роду до роду так се правили. За десяток вiкiв забули своє родство, i так роди жили окремими племенами. Се називаються тi поляни, свередзi i деревляни: тут бо всi руськi, од руськолунян походячи. Окремими є сумь, весь i чудь i звiдти прийшла на Русь усобиця. За другу тисячу лiт пiдпали роздiлу i лишились у самотностi, i почали на чужих у неволi працювати спочатку на готiв, якi мiцно ïх тримали, а потiм на хозаринiв, як тi з'явилися з каганом... А той був приятелем нашим i спершу були купцями на Русi. Спочатку були велеречивi, а потiм стали злi i русiв гнiтити стали... Сказали тi: Куди пiдемо вiд них? Де життя вiльне знайдемо? Ми великi сироти, божеська рука од нас одвернулась. I так на двадцять тисяч лiт не могли сутворитися до Русi, а там прийшли варяги i взяли ту... Були тi синове влцi: русь же повернулась од пiвночi, Знову не мала можливостi... В лiсах iльмерських зiбралась i там є. Києву ж дана частина мала, там бо всiлися варяги, якi захопили владу пiсля венеда Святояра... Так узрiємо навiч того боярина, героя нашого, який розбив готiв iз Скотичем. I була славна подiя од приходу слов'янського люду на Русь тисяча третього року, як нагле грабiжники напали на нас. Тодi Святояр був єдиним князем, якого боруси вибрали на руськолунi. А той взяв руськолунь i борусiв, озброïв ïх i пiшов на готiв од Воронженця. Було там десять тем вiдiбраних боянiв кiнних, не пiших. I так напав на них. Сiча була зла i коротка, i та буйствувала була до вечора. Ï були по готах. 4в Русi бо приглянулася земля та i досi. А в той час iшли до Києва варяги з купцями i побили хозарiв. А каган хозарський звернувся до Скотеня, просячи допомоги. Вiдкинув ту просьбу Скотень i сказав: Допоможете самi собi. Вiче руськолунi велiло готувати оборону, бо ворожа сила насувалася до землi Воронженця. Воронженець був давнiй, за багато вiкiв оснований далеко од нападникiв. А та ворожина дiйшла до Воронженця i взяла його, i там осiла. Се Русь була вiдрiзана вiд заходу сонця, а iншi пiшли до сури на пiвдень i заснували Сурожград бiля моря, що належало грекам. Там крiпив град Сурож Бiлояр. Криворiг, був тодi князь русiв, пускав бiлого голуба: Куди той полетить, туди i йти. А той полетiв на грекiв. Криворiг пiшов на них вiйною i розбив ïх. Тут бо греки, як лиси хвостом вертячи, дали Кривороговi золоте руно i комонце стребнi. I Криворiг утримався на Сурожi. А вони, греки, були на Голунi. Криворiг догодився, аби руси одкрилися там. А потiм греки напустили на них боянiв у залiзах i побили ïх. Багато кровi руськоï пролилося на тiй землi. I нi стягу не лишилося русичам. Iллiрiйцi сказали, що ми нерозумнi, i прийдуть нам помагати... Пом'янемо тих, що свою землю руську удобили, i наших старiйшин, якi бо стратили сили, русь, на тих бойовищах з ворогами нашими. А кров ïхня удобила землю нашу. Сущi бо боги, якi, з Перуном дiлячись, накували мечi своï до ворогiв iних. Ми ж ïм помолилися нам у помiч... 4г Сурожу бо святому бути над нами. А йдемо куди знаємо: по землi на гори i в луку моря. А i то всякий день звертаємо погляд свiй на богiв, якi є свiт, його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та iншими iменами. Так спiваємо славу богам i живемо милiстю божою, допоки й життя. Се лишилися Сурожа там вороги нашi, якi у темнiй ямi повзають i погрожують нам хворобами, Маром-Марою i кiнцем життя всiм. Явитися боговi сильному i бити пiтьму мечем-блискавкою. Хай та здохне, хай сяйво свiтить на нас i до нас i видно всiм. Перша слава Сурiю стлудiду є, той прогонить зло. Iз тiєï теменi iзiйшло, iздибилося зле плем'я дасуво. А те зле племено на пращурiв наших набiгло, напало, I багато людей було забраних i померлих. А той Ор-старотець казав: Iдiмо од землi цiєï, де хуни братiв наших убивають. Тотi бо кривавi хвостатi звiрi нашу худобу крадуть i дiтей убивають. То бо той старотець сказав: А пiдемо до iншоï землi, в якiй течуть меди i молоко, i та земля є. Ï рушили всi i троє синiв Орiєвих Кий, Пащек i Горовато, звiдки i три славнi племена виникли. Сини були хоробрi, вождi дружинам. Отак сiли на коней i рушили. За ними ïхали молодшi дружини; йшла худоба корови, пов'язанi бики, вiвцi; ïхали дiти, старотцi i матерi, жiнки, як марнi люди. Ï так просувалися до пiвдня, до моря, мечами разячи ворогiв, iшли до Гори великоï, до долини травноï, багатоï злаками. Там i оселився Кий, що був засновником Києва. Та то був престол руський. Багато кровi коштував той похiд слов'янам. Анти не зважали на зло i йшли, куди Ор указував. Бо кров є свята. А кров наша про те каже, що ми русичi всi. Не слухайте ворогiв, якi кажуть: нема у вас доблестi. Од отця Орiя походимо, i той час од часу народжується серед нас; i пов'язано се сяк бо є до самоï смертi... Не забудемо також iльмерцiв, якi нас охороняли. Були не окремi, а з нами злилися i кров свою давали i за нас. Давно були на Русi хозари, зараз варяги; ми ж русичi, аж нiяк не варяги... Залишимо на суру молоко наше в травах на нiч, додамо до нього щавлю й iних трав, як говорили прастаротцi, i даймо се суритися. I пиймо тричi на славу богам i п'ять разiв щодня. То бо наше старе почитання богам повиннi потребити, i треба та буде пов'язом помiж нами. Анi Мара, нi Морока не смiємо славити. Тi бо то диви є нашим нещастям... Нашi дiди в небесах... II. На Прип'яти i бiля гори Карпатськой 5а З пiдкорення се починали ми те заселення. Мовимо, що так лiт за тисячу п'ятсот до Дiра пiшли прадiди до гори Карпатськоï i там оселилися i жили ладно. То бо родами правили отцi-родичi, а старiйшиною роду був Щек, од орiян той був. Паркун благоволив нам, i завдяки йому жили спокiйно. I таким було життя п'ятсот лiт, а потiм подалися на схiд сонця i пiшли до Днiпра. Та бо рiка є, що до моря тече. I там на пiвночi оселилися на нiй. I називали Днiпро Прип'яттю, як i отцi називали Днiпро Прип'яттю. I там жили п'ятсот лiт. I вiче правило, i боги оберiгали од багатьох ворогiв, якi звалися язиги. Iллiрiйцiв там багато осiло i стало огнищанами. I там худоба водилася в степах, i там тiльки богами оберiгатись могла. I так, як говорили, вiдпочили, i наскладали немало золота, i жили заможно. 5б Так се язиги розвернулися на пiвдень, залишивши нас. I так ми йшли, ведучи худобу корiв своïх i бикiв. I тут побачили багато птахiв, якi летiли до нас. А тi галки i ворони вiд покорму летiли була покормка велика у степах. То ж бо тi племена костобокiв напали i багато було втрат. I кров лилася тут, коли враз сiкли голови ворогам своïм, а тi вороння поïдало. I там Стрибог свистiв у степах, а Борей гундiв до полуночi, тривожачи нас. Тут була сiча велика язиги i костобоки билися iз злими втiкачами i крадiями худоби нашоï... I була та убориця за двiстi лiт (до нашого часу). I нашi родичi вiдiйшли до лiсiв i там оселилися. А за сто лiт з'явилися там готи Германарiха, злоблячись на нас. I тут була убориця велика: готи були потiсненi i вiдтрученi до Дiнця i Дону. А Германарiх пив вино, що буде любим братом поза воєводами нашими. I так все владналося, почалося нове життя. ///. Вiйни з готами i гунами 6а Од Ора були нашi отцi спiльно з борусами до приходу на Рай-рiку, на Днiпро i до Карпатськоï держави. По родах тi правили вiд iменi родичiв i вiча. I всяк рiд називався iменем своïх родичiв, якi правили, i звiдки прийшли до Гори також. А князi i воєводи-отцi вели людей битися з ворогами во славу Перунову. I се Дажбожа допомога наверталася на нас; i була держава та Руська од русiв. А борусичi билися, i безперервна вiйна йшла всяк час i многi сiчi-битви, що вороги починали, i жодна не була пережита до кiнця, як з римлянами, так i з готами. Тут Германарiх прийшов до нас i напав на нас. Отож розбитi ми були римлянами i настигнутi готами i (лишились) мiж двома огнищами тлiти i згорати. А тут настала велика бiда: жнива нашi спаленi, i нiчого не лишилося, крiм диму i попелищ. Тут бо прилетiла до нас птиця божеська i. сказала: Вiдiйдiть на пiвнiч i нападете на ворогiв, коли вони пiдуть на села нашi. Опiсля так i було. Зробили вигляд, що йдемо на пiвнiч, а (потiм) напали на них i розбили ïх. Подолавши ïх, пiшли до них i стали станами по Дунаю. I римляни напали на нас, i побили багатьох. Хоч спiшили вони нас обезглавити, а тако ми обезглавили ïх. I тьма воïнiв була обезглавлена... Великi снiги, холоди, голод мучили наших людей. Лише стаючи втiкачами i лишаючись безо всього, вони немало натерпiлися, бо незалеглести мали i ту творили... 6б А по ста двадцяти роках бранi готи, тисненi гунами i берендеями, вiдiйшли на пiвнiч, помiж Рай-рiкою i Двiною, i там осiли. Германарiх i Гуларiх привели ïх па новi землi. Се бо гуни з берендеями i своïми отарами стали в тому краï. Там було багато коней, худоби, трава злачна i вода жива. Тут бо Гуларiх привiв новi сили i вiдбив гунiв з великими втратами, i пiшов на нас. Тут i нашi родичi зiбралися на конях i кинулися на них. Зла сiча тривала там тридцять днiв. I руси пустили готiв до землi своєï, бо цi обiцяли бути з нами. Важкi часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю, греки з пiвдня, а готи з пiвночi i пiвдня. Та бо вiйна зла не дiлила, а римляни сидiли в городах дунайських, на нас позирали i чекали. Та боротьба була тривала i нiтрохи не угодна ж бо нi богам, нi людям. Але не мали iншого виходу, крiм неï. Й обирали князiв iз отцiв, i тi були од осенi до осенi, i ïм платили данину з полюддя, й остерiгалися, коли водили отари своï, й обробляли землю для життя. Так жили i п'ятдесят лiт вели боротьбу велику, щоденну проти гунiв i готiв, але не проти берендеïв. Коли став у них князем Саха, той, мудрий, почав миру шукати з русами i був наш друг. Беренда ходили тихо. Се гуни були крадiями, i боротьба з ними була важка. Вона тривала сто рокiв. I гуни лишились на готськiй землi. 6в Та се заявилися iз Замор'я i почали городи будувати Хорсун та iншi поставили. Руськоланi, яких роздирали смути, порядкували на пiвднi, а боруси на пiвночi. I багато прийшлось пережити. Тi бо родаки не хотiли, щоб руськi роди об'єдналися з руськоланню. Двi гiлки роду звалися велика i мала борусь, а сурожцi звалися Сурозькою руссю. I вели вiйну боруси. Тако була там не вiйна, а тривала ворожнеча мiж родами роздирала борусiв на частини. Тому боруси не могли стати проти грекiв i наступу скiфiв. Тi були жовтими, а руси були русими й блакитноокими. Сильна й неугавна вiйна продовжувалась, аж поки у сурожцiв не стало князiв сильних, i греки дали вищтче ворогам, як i нам. Од отця Ора до Дiра пройшло тисяча п'ятсот лiт. Перси знали нашi мiднi мечi, так отож майстри ïм сказали зробити залiзнi i брати коней, якi нам сходять од богiв. I була русколунь сильна i мiцна, бо те вiд Перуна одержали ми. Скiльки раз виймали мечi i виходили проти ворогiв i вiдкидали ïх од своïх теренiв отцi од роду Орового, славного i сильного, який i Сiрiю воював, i гипет. А в тi давнi часи у нас не було єдностi, i лишились ми без Велеса, як вiск. Той бо говорив нам, що повиннi ходити прямо, а не криво. А того не слухалися. То перси забрали велику частину русiв i загнали до Набсура. Не встереглися бо тi вiд ворогiв, якi напали на них Адомор звався той. I пiшли, похиливши голови своï пiд ворожi бичi, то бо сильнi загони напали з трьох сторiн. А iншi пiшли з отарами до заходу Сонця i там пропали. Нашi ж люди пiшли на долини Набсурсара, потiм на Сiрiю i гипет. 6г Довго тривали лiта рабства. I прийшов день, коли руси пiшли вiд Набусарсара. Перси не гналися за ними, а прийшли до краïв наших i там почули пiснi нашi до Iнтри i заявили, що якби стали вiрувати, то були б з нашими богами, а до своïх богiв не неволили б. Нашi отцi однi хомути носили i нiяк не звалися iнакше, як язичники. Коли вавiлонське рабство терпiли, то князем ïхнiм тут був Набсурсар, який повелiвав ними. А тi свою юнь давали до вiйська i тягло до чурси i чресел на лани, i зазнавали утискiв. Ïх били киями, i не могли терпiти того; i не витерпiли i сказали ïм, що це нам не до серця. I в той день стався великий струс i землеворот аж до небес. Там конi i воли металися i крутилися. А ми забрали своє стадо i кинулися на пiвнiч i спасли своï душi. I так богами будемо збереженi, щоб не рахувати втрати синiв своïх, i дочок своïх, i жiнок. I будемо простими, ставши собою. Не були ми тими, що йшли на чолi ратi. I повернемось до того в собi, бо ходили гiрше, як пси. Ми нащадки Славуни i можемо бути гордi i не шкодуємо життя. Та бо Магура спiває пiсню свою, кличе до сiчi; а та птиця од Iнтри; а Iнтра був i пребуде до вiку. Iнтра вiддав Парунi всю зброю, аби той верг ïï, щоб настав яровень i йшов на луки. I краще маємо зникнути, але нiколи не бути в рабствi i поклонятись богам ïхнiм. 6г Нашi жерцi знання збагачувати закликають, а вкрали ïх вiд нас. I ми нинi так, як без бороди, i боïмося, що так i лишимося невiгласами до кiнця, не знаючи, звiдки ми. А був же у нас боярин-герой, який розбив готiв у лiто тисяча третє вiд Карпатського Iсходу. I той, як Дарiй Третiй, iшов без страху на них. I боярин Сегеня, який убив сина Германарiха i вiдiгнав Гуларiха од Вороненця. Там лишилися русь, боруси i руськоланi. Так невже маємо соромитися слiв ворогiв наших! Про все те маємо вiщати i не вiрити до сiчi кожному хвалькуватому слову, сказаному нам. А ось зоря свiтить нам, i ранок iде до нас то вже вiсник скаче в небi; i проголошуємо хвалу i славу богам. Та бо Сурож погречена i не буде вже руська; i там боги грецькi. А тому вiдкинемо скорботу нашу i зважимося на iнше. Хай виведе нас син свiтлий Iнтрiв iз пiтьми, маємо вишнього захисника нашого. А старi часи то наше благо. Дiстанемо вiд них твердостi i крiпостi, аби ворогам вiдповiдали, як належить... А Гуларiх повiв ïх (готiв) на iншi землi. 6е Тi часи були вельми важкими, бо днi були ясними, I настала жорстока засуха. Тож зерно не вродило, i ми пiшли на землю iншу i там утримались. А (згодом) переможена була русь греками i римлянами, i пiшли по морських берегах до Сурожа i там утворили Сурож; край той був сонячний i пiдлягав Києву. Та з того нiчого не добилися, зло все зiпсувало. Тут бо вперше варяги прийшли на Русь. I Аскольд силою погримiв князевi нашому i розбив того... Аскольд i пiзнiше Дiр усiлися на наших землях, як непрошенi князi, i почали князювати. А над ними досi були отцi i зберiгали вогнище, огнебога дому того. Та вiдвернув (бог) своє лице од них, бо були у грекiв хрещенi. Аскольд темний воïн, а днесь од грекiв освiчений, що нiяких русiв нема, а суть ворове. А з того можемо смiятися, бо були кiморiï, також отцi нашi, а тi римлян потрясали i грекiв розметали, як поросят устрашених. 6є Те отцi робили кожного разу, як виникала потреба. А тут була iнша суть i iншi обставини. Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим. Такими були нашi отцi, i нам не бути iншими. А греки хотiли нас хрестити, щоб ми забули богiв наших i так обернулися (в ïхню вiру) i стали ïм служити. Постережемося того, як пастухи, що оберiгають своє стадо, i не дають вовкам хижачити на ягнят, якi бо є дiтьми Сонця. Тому трава зелена це знак божий, i ïï треба брати до глекiв i настоювати на сонцi нашому, щоб пити на честь богiв, якi на небi синьому. А отцi нашi приносили жертву Дажбоговi, i та на небi також святилася многократно. VI. Мусимо дбати про вiчне 7а Слава богам нашим! Маємо iстинну вiру, що не потребує людськоï жертви. А тая се дiє у варягiв, якi завжди приносили ïï, iменуючи Перуна Паркуною, i тому приносили жертву. Ми ж польову жертву даємо i вiд трудiв наших просо, молоко, а також тук. То бо покропимо ягням на коляди i на русалiï в день весняний i на честь Красноï Гори. Ту бо даємо на спомин про гори Карпатськi; в той час називався рiд наш карпини. А стали жити в лiсах, то мали назву древичi, а в полi були, то й звалися полянами. Ото греки всяке наговорюють на нас, що приносимо в жертву людей. А то брехлива рiч, бо не вiдповiдає iстинi; у нас iнший звичай. I той, хто хоче iншого вразити, рече зле, а нерозумний не бореться проти цього; а й так є, що iнший говорить так само. Довго се правили родами. А старi отцi венедського роду йшли судити родичiв бiля Перунового дерева. В той день мали також iгрища перед лицем старотцiв i силу юну показували. Юнаки бiгали, спiвали, танцювали на ïхню честь. В той день огнищани ходили на полювання i приносили дичину старотцям, якi дiлили тую рештi людей. I волхви жертву приносили богам, хвалу i славу. Говорили про часи, коли готи i новоявленi варяги вибирали наших отцiв князями, i тi вели юнакiв до сiчi лютоï. А римляни поглядали на нас i задумали зле на нас. I прийшли з возами своïми i залiзною зброєю i посунули на нас. I тому довго билися з ними i вiдiгнали ïх вiд землi своєï. 7б I римляни, знаючи, якi ми вiдважнi, коли боремося за життя, полишили нас. Так i греки хотiли пiдкорити нас бiля Хорсуна, i билися ми проти рабства нашого. I була та боротьба i битва велика тридцять лiт; i тi лишили нас у спокоï. I тодi греки пiшли на торги нашi i казали нам обмiняти корови нашi на масть i срiбло, бо тi потрiбнi жонам i дiтям. Отож i торгуємо так до цього часу, хоч i пiзнiше греки шукали в нас слабинку, шукали можливостi в неволю взяти. А тому не послабляймося i не дамо землi нашоï, як i землi Троянi не дали римлянам. I хай не встане Обiдоносиця Дажбожим внукам, якi в яругах про ворогiв дбали, та й ми зараз не по хулi, як i отцi нашi. Це ж у синє море скинули з берега готiв тих i проспiвали над ними переможну пiсню хвали. I Мати спiвала, тая красная птиця, яка несла пращурам нашим огiнь для домiвок ïхнiх. I ягницю надивимось ми до того, i одержали ми сили; i мали ми ворогiв порубати i залишити ïм ганьбу псину. То глянь, народе мiй, який ти захищений i численний, i не збочив через втрати своï, i не спустився до ряду. Аби ми ворогами погонили, щоб бiди позбавитись i життя iнакше мати. Бо ми стали гордими i не уникали ворогiв. I ще тяжчою буде ïхня поразка. I так усi тисячу п'ятсот лiт, як ведемо численнi вiйни i битви, i живi-таки завдяки жертвi юнацькiй i дiвочiй. 7г Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, i лис хитрощами одвернув нас од трави нашоï. А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться, бо то була наша мета вчитися цьому i не зруйнувати його. Тут бо через тисячу триста лiт од Iсходу Карпатського Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися, народе мiй, од сплячки i в злагодi йди до стягiв наших. А захистить нас од ворогiв на Русi могутнiй Сварог наш, не iншi боги. А крiм Сварога, не маємо нiчого, лише смерть. Але й та не страшна, коли Щеком названi. Се небо кличе нас, i йдемо до нього. Iдемо, бо Мати наша спiває пiсню ратну, i мусимо стати послухати ïï, аби самим не ïсти трави i худобу грекам не давати. Бо тi нам камiння в ïжу гризти дають, тому бо зуби маємо твердi i гострi. Тi нам казали, що ми звiрi i рикаємо вночi, наводячи страх на людей, тобто грекiв... Питають нас народи, хто ми. А ми вiдповiдаємо, що ми люди нерозумного краю, i правлять нами греки i варяги. Та й що скажемо дiтям нашим? Як нам буде казати, коли навiч полон, коли й самi узнають про нього? Отож збираймо дружину до стягiв наших. I скажемо так: не маємо нi ïжi, нi житва, будемо все на полi брати. Що вiзьмемо вiд грекiв, те й будемо ïсти; а не вiзьмемо не будемо ïсти. 7в Тодi нам не було iнакше, i зараз пробудемо достойнi. Ми могли одбитися од ворогiв, i зробiмо так одбиймося! I брали всiх своïх i звали до стягiв отцiв наших, якi ще не збабненi i гордi. Приходили се на площi своï i казали, що iнак не буде те, а маємо йти на грекiв, про яких уже говорили. А Ясна й Iнтра йдуть за нами, як ходили за отцями нашими на римлян до Троянi землi. I з нами були, коли варяги вели наших воïнiв; i самi це робили. Тисячу лiт вiдбивались ми вiд римлян i готiв, i сурянта була з нами. Не забудьмо також, як готи об'єдналися з гунами проти нас. I Галарiх iшов з пiвночi, а гуни з пiвдня. I тут плакала русколунь i боруси, як гуни роïлися навколо готiв. Тут русь зiбрала своï сили i розбила гунiв, утворивши край антiв, а скуфь Києву. А сьогоднi запеклося серце наше кров'ю. Од ранку до вечора ходимо i зроняємо сльози осуду свого. Жили нiмими в час той, але знали, що час прийде, коли в сiчi пiдемо на ворогiв чи то грекiв, чи гунiв, тих бо маємо захомутати i стриножити. I не стане нам ворога, як мерзостi перед очима нашими. Галарiх бо заплатив за те, i маємо примусити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уведених i синiв, у рабство взятих. Плата бо та не срiбна i не золота, бо одсiченi голови ïхнi на чiпи тут настромимо. 7г Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, i лис хитрощами одвернув нас од трави нашоï. А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться, бо то була наша мета вчитися цьому i не зруйнувати його. Тут бо через тисячу триста лiт од Iсходу Карпатського Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися, народе мiй, од сплячки i в злагодi йди до стягiв наших. А захистить нас од ворогiв на Русi могутнiй Сварог наш, не iншi боги. А крiм Сварога, не маємо нiчого, лише смерть. Але й та не страшна, коли Щеком названi. Се небо кличе нас, i йдемо до нього. Iдемо, бо Мати наша спiває пiсню ратну, i мусимо стати послухати ïï, аби самим не ïсти трави i худобу грекам не давати. Бо тi нам камiння в ïжу гризти дають, тому бо зуби маємо твердi i гострi. Тi нам казали, що ми звiрi i рикаємо вночi, наводячи страх на людей, тобто грекiв... Питають нас народи, хто ми. А ми вiдповiдаємо, що ми люди нерозумного краю, i правлять нами греки i варяги. Та й що скажемо дiтям нашим? Як нам буде казати, коли навiч полон, коли й самi узнають про нього? Отож збираймо дружину до стягiв наших. I скажемо так: не маємо нi ïжi, нi житва, будемо все на полi брати. Що вiзьмемо вiд грекiв, те й будемо ïсти; а не вiзьмемо не будемо ïсти. Бо Мати наша спiває над нами. I мусимо стяги нашi дати вiтрам трiпати. I кiннота, степами скачучи, нехай порох пiдiймає воєнь за нами, i ворогам дамо дихати ним. У той день була наша перша битва, i двiстi (воïнiв) загинуло за Русь. Вiчна ïм слава! I йшов до нас народ, хоч i не було в нас бояр. Але хай приходять до нас. 7д То й справимо тризну славну по ворогах i налетiмо соколами на Корсунь. I братимемо ïжу, i добро, i худобу, ще й полонених грекiв. Тi знають нас, як злих, а самi добрi на русь. Але тьма не буде з нами, а з тими, якi, чуже беручи, кажуть, що добро дiють. Отож не будемо такими, як вони, диний воєвода наш Ясун, а тому надихаймося на труд наш, щоб перемогти ворогiв до єдиного. Як соколи, нападемо на них i кинемося до битви сильноï. То бо Мати наша спiває в небi про подвиги ратнi. Отож одiйдемо од домiв своïх i пiдемо на ворогiв, аби дати вiдчути ïм, як сiче руський меч. Ясун рече, що не повиннi дiяти iнакше, як iти вперед, а назад не повиннi. Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо. А хто швидко йде, швидко i знайде славу. А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть i курове кленчуть. Не худоба ми, .а русичi, i то є iншим навчення, аби знали, що Права з нами. А Нави не боïмося, бо Нава не має сили проти нас. Тому ми повиннi молити богiв про помiч у дiлах ратних i старатися. То Мати б'є крилами про труди ратнi i славу воïнам, що iспили води живоï од Перунця в сiчi укрутнiй. I тая Перуниця летить до нас. I тая рiг давала, наповнений води живоï для життя вiчного герою нашому, що меча ворожого дiстав i голову одрубану втратив. Тако смертi не маємо вiд того, але життя вiчне, i завжди брат за брата стоïть. 7є А як умре, то до луки Свароговоï йде. А там Перуниця каже: то є нi хто iнший, як рус-герой, анi грек, анi варяг; це слов'янин роду славного, i той iде по спiвах Материних. А Мати кличе до лук твоïх, Свароже великий. I говорить йому Сварог: Iди, сине мiй, до тiєï краси вiчноï. I дивись, що дiди i баби твоï в радощах i веселощах, хоч досi гiрко плакали. А зараз возрадувалися з життя твого вiчного до кiнця кiнцiв, що продовжилося там. Ми знаємо, як воïни Ясуна, що маємо iншу ознаку, анiж греки, i маємо славу iншу. I тако дозрiємо до раю нашого i узрiємо квiти красивi, i дерева, i луки. I станемо в'яну в'янити од полiв тих, i житву трудити, i ячмiнь полоти, i пшоно-просо збирати до закутiв Сварожих. А тi багатства iншi, анiж земнi в праховi, болячках i стражданнях. I хай будуть мирнi днi його вiчнi. I станемо на мiсце загиблого i будемо битися люто. А буде так, що впадемо зi славою, то пiдемо туди, де той. А Мати наша била крилами о боки своï; з обох сторiн ïï огiнь сяє свiтлом до нас. I всяке перо iнше, красиве червоне, синє, блакитне, жовте i срiбне, золоте i бiле. I та сяє, як сонце саруме, i колами йде по сонцю. Та свiтилася сiмома красотами, як заповiдано од богiв наших. А Перун, дивлячись на неï, гримить у небi яснiм, То все наша гордiсть, i маємо своï сили оддати, то й узрiємо також. I одсiчемо старе життя наше од нового, як сiчуть, рубають дрова в домах огнищан простих. Мати-Слава б'є крилами о боки. I йдемо до стягiв наших; а тi стяги Ясуна. 7е То Перун iде i главою золотою трясе, блискавками посiваючи до неба синього, i те твердiє од них. А Мати-Слава спiвала про труди нашi ратнi, i маємо послухати i прагнути до битви лютоï за Русь нашу i святих праотцiв наших. Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, i вiщує нам побiди й загибель. А й того не боïмося, бо то є життя земне, а вище є життя вiчне. I мусимо дбати про вiчне, яко земне проти нього нiщо. I ми на землi, як згi, зникнемо в пiтьмi, як нiби нiколи не iснували на нiй. Тако слава наша отече до Матерi-Слави i пробуде в нiй до кiнця кiнцiв земних i iнших життiв. То чи нам боятися смертi, коли ми нащадки славних! I Дажбо нас народив од корови Замунь, i були ми кравенцi i скiфи, анти, руси, боруси, i сурожцi. I тако стали дiди русове. А iз Пендеба йдемо досi до неба синього. У старi часи риб'яни не захотiли лишитись (у своïх краях). Прийшли до землi нашоï i казали, що мають доблестi. I так загинули не народжувались i вимерли, як безплiднi. I нiчого вiд них не лишилось. Та нiчого не знаємо i про тих, що костобоцi звуться. Вони чекали допомоги вiд неба. I самi не стали трудитися, i так чекали. Та iнакше сталося: од iллiрiйцiв були поглиненi. Тут бо скажемо, що було в ту добу насправдi, iллiрiйцi були поглиненi од нас. I не було в нас тодi нiкого, ерiм дубiлiв, якi були поверненi на берусь. Мало лишилось iллiрiйцiв, або так званих iльмерцiв; i тi якраз сiли бiля озера. А далi оселилися венеди; й iльмерцi залишилися там, i було ïх мало, i мову свою лишили, i так були. Б'є крилами Мати-Птиця i спiває пiсню до сiчi. А та птиця i не сонце, а од зорi, була нею. 7ж I тут'маємо знати, що збирається рiд руський до десяткiв, а десятки до сотень. Та нападуть вони на ворогiв i вiзьмуть ïхнi голови одрубанi, i там злих полишать хай звiрi-хижаки, те з'ïвши, поздихають. Течуть рiки великi на Русi. I журчать вони, повноводнi, спiви стародавнi про тих бояр, що не боялись до полiв проти готiв виходити i багато лiт битися за вольнiсть руську. Тi, славнi, нiчого на берегли, анi життя свого. Так сказала ïм Берегиня. I б'є крилами Мати-Слава наша i говорить нащадкам про тих, що нi грекам, нi варягам не пiддавалися. Говорить тая птиця про героïв боруських, якi од рук римлян упали коло Дунаю бiля Троянь-валу. I тi без тризни полягли, i Стрiбове лише танцювали над ними, оплакуючи ïх восени, а в зими студенi гурлихав же над ними рев степовий. А й голубки-дiвоньки також розповiдали, як загинули тi у славi i не залишили землi своєï ворогам. То хiба ми не синове ïхнi, не нащадки? Не залишимо також землю нашу нi варягам, анi грекам. Тут зоря красна iде до нас, як жона блага, i молока дає нам у силу нашу i крiпость двожилу. Та бо зоря сонце провiщає. А вже чуємо, як вiсники на конях скачуть до заходу сонця, аби управити його човен золотий до ночi, аби вiз iз волами сумирними привезти по степу синьому. Там бо ляже сонце спати в нiч. Отож коли день прийде до вечора, вдруге скаче у Явi перед вечором i так говорить сонцю, що вiз i воли вже там i ждуть його на Молочнiй стезi. Як тiльки зоря проллється в степи, покличе нас Мати, аби ми поспiшили. 7з Тако речемо, що маємо красне вiнце вiри нашоï i не мусимо чужоï добиратися. Тут князь наш говорив, що повиннi ми йти до бояр-ясунiв, аби могли захиститися вiд ворогiв якомога ранiш i, бо пiзнiше справдi вже буде пiзно. А маємо силу нашу в степах, що вишикувана Матiр'ю сонцем нашим; крила обаполи розпростертi i тiло в серединi, а голова ясуна на рамена його. Там воєводи славнi, якi не лишають у сiчi голови своєï ясунi. Вони вберiгають ïï до того дня, коли i Щех iде до заходу сонця зi своïми воями, а Хорват брав своïх воïв. Тодi iнша частина Щехова лишилася з русами, i так на тiй землi утворила з ними руськолань. Кий бо усiвся в Києвi, i йому пiдкорились, i з ним до цього часу будуємо Русь. I навiть якщо буде нам iнша сила, не йдемо з нею, а з Руссю, оскiльки тая є мати наша, а ми дiти ïï, i будемо до кiнця з нею. V. Нашi невзгоди 8 А вiдтак почалися межи русами незгоди i вiдособлення, i жаль став мiж ними. I почали плакати i вирiкати ïм: не йдемо за ними, бо там буде погибель наша; i допечемося до тiєï пори, коли не збуде од нас нiчого. Згадаймо про отця Ора i єдиний рiд слов'янський; а по отцю Ору сини його роздiлилися на трiйцю, i так стало; про руськолань i венедiв, що роздiлилися надвоє; та про борусiв, якi були розторгнутi на двi частини. I тодi скоро мали i десять (частин). А нащо гради городити i гряди влаштовувати, коли маємо боярина Оглендю? А той боярин Оглендя каже: Як ото маємо дiлитися до нескiнченностi? Та борусь єдина може бути, а не десять. А родцi i родичi дiлилися i розходилися. I багато разiв ворог нападав на нас. Маємо битися за своє, а не говорити, якi у нас батьки. Якщо маєш десяток корiв i згинеш од ворога, то мала од того учта. А пробудеш у родi до кiнця свого, то з десятка може утворитися тисяча, як тодi, коли той Оглендя водив корiв по степах. I тi, що говорять слова многi про родичiв своïх i самi себе возносять вище пращурiв i Ора-отця, то шкоду творять. Не будемо ïм наслiдувати бо по шляху своєму не пiдемо. По Гарарiху пiшли готи на пiвнiч i там зникли. I Детерiх повiв ïх, i опiсля не знаємо про них нiчого. А берендеï прийшли до нас i сказали нам, що вельми великi утиски терпiли од ягiв, що стали на слiд гунiв. А тако Болояр сказав ïм: почекайте. I ходив до них, i прийшов до них з п'ятьма тьмами несподiвано, i побив ягiв, розтрощив по всiй краïнi. Як волiв, гнав ïх i взяв корiв ïхнiх, i худобу, i дочок, i юнакiв, а старших зовсiм побив. Ми русичi i маємо гордитися походом нашим i триматися один одного, битися до смертi правоï. На те ще згадаємо Дарiя Перського, який на нас прийшов i побив нас через нашi роз'єднанiсть i усобицi. А ось i варяги Рюрик i Аскольд усiлися на межi нашiй, i паскудять нам на кордонi. А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Iльми-рiки i оселився з готами i тут був тисячу лiт. Пiшли на нас колтове iз залiзом своïм i, зустрiвши нас, повернули до заходу Сонця. I всi, чия тверда рука тримала нас, змушенi були вiдiрватись од рiллi i взятися за мечi. То страхи ïм найшли на чресла ïхнi й одiрвали од землi нашоï. А iльмерцi, дивлячись на те, не билися зовсiм i загинули. I нiчого ми не могли зробити iншого, бо iльми не хотiли брати залiза до рук своïх i боронитися од ворогiв. Такi роди краще iзсохнути мають, анiж будуть ïм iншi наслiдувати. Грiм гримить у небi синьому. I маємо летiти на ворогiв, як ластiвки швидкi i легкi. А та швидкiсть це ознака нова, руська. I мету зараз маємо iншу, аби степ скiфський був за нами, i всi бродяги в ньому щезли. I тiльки нашi корови там ходитимуть i нашi родичi житимуть. Бо колтове вчорашнi це сьогоднiшнi варяги i греки (так званi елани); I тi, хто не домислює до того, суть ïхнi майбутнi раби i пiдданi. Борися, земле Руська, i борони себе, щоб не була на тому корчi, щоб ворогами не була захомутана i до воза прив'язана, аби тягла його туди, куди захоче володар чужий, а не ти хочеш iти сама. Жаль великий iз плачем тому, хто не дорозумiє слiв цих, i грiм йому небесний, аби повергся додолу i не пiднявся вище. Володарi нашi єдино є Хоре i Перун, Яр, Купало, Лад i Дажбо. А коли Купало прийде у вiнку, що покладений на головi його, сплетений iз вiття зеленого, i квiтiв, i плодiв, той же час маємо далеко до Днiпра i до Русi скакати. Про смерть нашу не думаймо, i життя наше на полi (бою) прекрасне. Б'є крилами Мати наша Слава i велить нам iти до сiчi, i маємо йти. I нам нi до банкету, нi до ïства борошняного, нi до м'яса смачного, i маємо спати на сирiй землi i ïсти траву зелену, доки не буде Русь вiльна i сильна... За той час, коли готи йшли на нас iз пiвночi, Германарiх домовився про союз iз гунами i пiдтримав ïх... Отож маємо двох ворогiв на два кiнцi землi нашоï. А той Болорев, хоч i мав досвiд великий, завагався. I тут Мати прилетiла i сказала йому, щоб перш за все йшов на гунiв i розтрощив ïх, а тодi б повернувся на готiв. I той так i зробив: розбив гунiв, а се повернув на готiв. Там i вразив сина Германарiха i вбив його. VI. Вiдносини з греками 82 Се прилетiла до нас i сiла на деревi i заспiвала птиця. I всяке перо є iне, сяє кольорами рiзними; стало i вночi, як удень. I спiває пiсню до борнi i битви, то й билися були з ворогами. Згадаймо про те, що отцi нашi днесь у небi синьому i дивляться на нас. I се гарно усмiхаються до цих. I так ми з отцями нашими, не самотнi ми. I мислили про помiч Перунову. I бачили, як скакав у небi вiсник на конi бiлому. I той меча здвинув до небес i розрубав хмари i громи. I тече вода жива до нас, i пиймо тую, бо все од Сварга до нас життям тече. I ту пиймо, як стiкання життя божого на землi. Тут бо корова Замунь iде до поля синього i почина ïсти траву ту i молоко давати. I тече те молоко до хлябiв, i свiтить уночi звiздами над нами. I тут молоко (те) бачимо, що сяє нам. Той бо путень правий, i iних не повиннi мати. Отож почуй, нащадку, славу тую i держи серце своє за Русь, якою є i пребуде наша земля. I ту маємо боронити од ворогiв i вмерти за неï, як день помирає без суне суране. Потiм настає темiнь на iм'я вечiр, а вмирає вечiр i настає нiч. Вночi Велес iде в небесах по молоцi небесному. I йде до палат своïх i на зорi се дає нам до ворiт. Там своï спiви нам зачинати i Велеса славити од вiку до вiку, i храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста. То Велес учив праотцiв наших землю раяти i зерно сiяти, i жати вiна-вiнча на полях страдних, i ставити снопа до огнища, i честити його, як отця божого. Отцям нашим i матерям слава, бо нас учили до богiв наших i водили за руку до стезi правоï. Так iшли, i не були ми лише хлiбожерцями, бо ми слов'яни, руси, якi богам славу спiвають; i тако суть слов'яни. Ото од морського берега Готского моря йшли до Днiпра й iнде не шукали iних бродичiв, яко русь. А тi то гуни i яги суть одбитi, бо мали боярина Оглендю, який нами гордився i бере нас до частки. Вiд ранку до ранку бачимо, як зло дiється на Русi, i чекаємо, що поверне до добра. I то не буде iнако, якщо сили своï не згуртуємо i не вiзьмемо мету одну до мислi нашоï. То бо глаголить вам глас праотцiв, а до того дослухайтесь, бо iнакше не можна дiяти. Iдiмо до степу нашого i борiмося за життя наше, як героï, не як худоба безсловесна, що не вiдає. Тут бо Красна Зоря iде i коштовностi нанизує на прикраси своï, I ту вiтаємо од серця, як русичi, а не греки, якi не вiдають про богiв наших i наговорюють, злi невiгласи. Але ми називаємося слави i ту славу показали ïм, коли йшли на залiза ïхнi i на мечi. Тут лише ведмедi лишилися слухати славу тую, й оленi скачучи лишились i розкажуть iншим про русiв тих, Отож не уб'ють ïï (славу) в злиднях чи в нуждi. Греки бо ворожi на втiху собi, русове ж гордi суть i по хлiбовi дякують, також i грекам, якi беруть i злобляться на того, хто дав. Ту бо славу орли клекочуть там i тут, що русичi вiльнi i сильнi по степах. 83 Коли нашi пращури Сурож творити починали, греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки шукали, i, землю нашу розглядаючи, посилали до нас багато своïх юнакiв i будинки будували, i гради для обмiну та торгiвлi. Ï ось одного разу побачили воïнiв ïхнiх при мечах, озброєних. I скоро нашу землю прибрали до рук своïх i утворили iгрища iншi, якi й зараз бачимо. Греки суть празнi, а слов'яни працювали рабами на них. Отак наша земля, яка чотири вiки була наша, стала грецька. А ми самi, як пси; i поженуть нас скоро камiннями геть звiдти; i тая земля огречена є. Тако днесь маємо дiстати ïï i кров'ю нашою полляти, аби була родючою i жирною. Летить у небi Перуниця i несе рiг слави нам, ож iспиймо його до кута i кмито (угiддя) наше повиннi забрати од ворогiв наших. I та Перуниця рекла, що русичi, проснувшись, орю свою боронити повиннi в той день. А ще та Суря рекла, щоб русовичi йшли i дiяли так. А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стiну. Й утворите дiру для нас i для наших, i вiдтодi будемо у себе. А кому присудить Перун, тi будуть ïсти в раю ïжу вiчну, в небi воскреснуть, бо загинуть днесь. I нема вороття, аби лишилися живими. Краще мертвими бути, бо живi працюють на чужих, а те нiяким чином. Живий раб кращий для деспота, нiж поколотий . Маємо наших князiв слухати i воювати за землю нашу, як тi говорять нам. Й ось Iнтра прийде до нас, аби ми зберiгали силу до трави i стали твердо за угiддя нашi. Оточить бо сила божеська нашу, i будемо непереможнi в полi стояти. Принесемо жертви богам своïм на руки ïхнi i зрушимо. I тi, хто ще стане чаклувати, повиннi бути додолу вергнутi до праху в кровi ïх, коли ми кельще бути посмiли. Отож греки стали тими, що не мають сили i збабнилися, швидко звикли до мечiв тонких i щитiв легких i землю кидали ту через слабкiсть свою. Бо не було ïм допомоги вiд iмператорiв i повиннi були самi стати на захист свiй. I тут Сурож буде iним i буде нашим. I нiскiльки не повиннi дослухатися до ïхнiх розмов. Вони дали бо нам письмено своє, аби взяли його i розгубили свою пам'ять. I той iлар, який хотiв учити дитя наше, повинен був ховатися по домiвках тих, аби його, невченого, повернути на наше письмо i нашим богам правити треби. А те повiв вам, що повоюєте грекiв, бо знав те ясно: i знав, як отцi нашi те говорили менi, що знищимо ïх, зруйнуємо Хорсинь i Амастриду мерзенну. I будемо великою державою з князями своïми, городами великими i безлiччю зброï залiзноï. I буде безлiч нащадкiв наших. А грекiв зменшиться, i будуть минулим своïм дивуватися i похитувати головами. Дiйте так, бо буде на нас велика гроза i громи гримiтимуть i лиш одна перестане, iнша почне. Отож переможемо до кiнця i продовжимося до вiкiв множеських завдяки богам, i нiщо нас не знищить. Станьте як леви один за одного, i тримайтеся князiв своïх. I Перун буде коло вас i перемоги дасть вам. Слава богам нашим до кiнець кiнця вiку землi тiєï i до благ усяких Русi, отцiвськоï землi нашоï. I так буде, бо тi слова маємо од богiв. VII. Дума про Богумира 9а У давнi часи жив Богумир, муж слави, i мав трьох дочок i двох синiв. Тi бо водили худобу до степiв i там жили в травах; батьковi пiдкорялись i боялись, богiв слухались, i так розуму набирались. Аж тут мати ïхня, яку звали Славуна, дбаючи про ïхнi потреби, сказала Богумировi, що так зробiмо i мусимо дочок своïх вiддати i внучат доглядати. А (той) повози упрiг i поïхав куди очi дивляться. I приïхав до дуба, що стояв у полi, i лишився вночi бiля вогнища свого. I побачив увечерi мужiв трьох на конях, що наближалися до нього. I сказали тi: Здоров будь! I що шукаєш? Оповiв ïм Богумир про тугу свою. А вони вiдповiли, що самi в походi, щоб знайти жiнок. Повернувся Богумир у степи своï i привiв трьох мужiв дочкам. Од них три роди пiшли, що були слов'янами. Од них походять деревляни, кривичi i поляни. Бо перша дочка Богумирова мала iм'я Древа, а друга Скрева, а третя Полева. Сини ж Богумировi мали своï iмена Сiєва i молодший Рус. Звiдси походять сiверяни i руси. Три ж мужi були три вiсники про ранок, полудень i вечiр. Утворилися тi роди бiля семи рiк, де ми проживали за морем, у краю зеленому, куди худобу водили ранiше iсходу до Карпатських гiр. iТо було за тисячу триста рокiв до Германарiха... А в тi часи була битва велика на берегах моря Готського. Отам праотцi накидали кургани iз камiння бiлого, пiд яким погребли бояр i отцiв своïх, що в сiчi полягли. VIII. На берегах Ра-рiки 9б Прийшли вони iз краю зеленого до моря Готського, а там наштовхнулися на готiв, якi нам шлях перетнули. I там бились ми за землю тую, за життя наше. До того були отцi нашi на берегах моря по Ра-рiцi i з великими труднощами по нiй перевезли людей i худобу на iнший берег, пiшли по Дону. А там готiв побачили, що йшли на пiвдень. I Готське море побачили, i готiв, що стояли озброєнi напроти, побачили. I так змушенi битися за житво i життя своє. А гуни йшли по слiду отцiв i нападали на нас, людей убивали i худобу забирали. Отож рiд слов'ян пiшов до землi, де сонце вночi спить i де трав багато в луках жирних, i рiки рибою наповненi, i де нiхто не помирає. Готи були ще в зеленому краï i помалу перед отцями йшли. Ра-рiка велика i вiдокремлює нас вiд iнших людей i тече в море Каспiйське (Фасiсте). Тут муж роду Бiлояра пiшов на той бiк Рая-рiки i попередив там китайцiв (сiньсте), якi йшли до фрягiв, що гуни на островi своєму очiкують купцiв, щоб обiбрати. Було те за пятдесят лiт до Алдорiха, i ще ранiше був рiд Бiлоярiв сильнiший вiд гунiв. Купцi одяглись, нiби вони мужi Бiлояра, i, кажуть, дали йому срiбло за те i двох коней золотих. Пiшли iншим шляхом i уникли грози гунськоï. I так пройшли мимо готiв, якi також охочi на бiйку, а на Днiпрi воïни ïхнi та князi нечесно двiчi данину брали, Отож купцi тi кунещани повернулися до землi китайськоï i не приходили вже нiколи. 10 Бугомировi боги давали блага земнi, а ми тих не мали, бо нам випало iнше. У родi старших обирали як князiв, якими од старих часiв були все нашi отцi. I тi князi були тривалий час, i грекiв не питали, i стояли до кiнця, як люди обов'язку. Тому од родини мали давати нащадкiв, i тi (князi) правили ними. А по Богумиру був Ор з синами своïми. А коли гуни почали велику вiйну, прагнучи до утворення великоï землi своєï, то ми пiшли геть, туди, до Русi. Нинi iншi часи, а тому мусимо братися за узду i тягнути допереду. I хай не буде сказано, що ми залишили землю свою i захопили iншi. А хай скажуть, як ми билися вперто за себе. Боруси не залишили грекiв на землi вашiй, билися за неï. А в тi часи Ра-рiка вiдокремлювала нас вiд iнших земель. А нинi зажадали вороги нашi (йти) на нас, i мусимо битися за внукiв наших, i утримаємо степ наш, i не дамо землю iншим. Отож мусимо iнакше робити: не палiть дубiв на полях своïх, не сiйте на них, не жнiте жатву в попелi, бо маємо степи травнi. I ведiть туди худобу оберiгаючи. Оберiгаючи ïï вiд ворогiв. /X. Нашi боги 11а Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо i йому велику славу спiваємо. Хвалимо i Сварога, дiда божого, який тому роду божеську є началом i всенькому роду криниця вiща, яка витiкає влiтку од джерела свого i взимку нiколи не замерзає. А тiєï води живущоï п'ючи, живемо, допоки не прийдемо до нього, як своï, прибудемо до лук його райських. I боговi Перуну, громовержцю i боговi прi i борiння скажемо не переставати живих явищ кола крутити. Це вiн нас веде стезею правою до бранi. I до Тризни великоï о всiх полеглих, якi йдуть у життя вiчне до полку Перунового. I боговi Свiтовиду славу проголошуємо се бог Прави i Яви, i йому спiваємо пiснi, яко свят є. I через нього знаємо свiт бачити i в Явi бути. I той нас од Нави вбереже, i тому хвалу спiваємо. Спiваємо i танцюємо йому. I звертаємося до бога нашого, який тi землю i сонце, суне наше, i зiрки тримає. I свiт мiцний творить славу Свiтовидiєву велику. Слава боговi нашому! То бо скорбить серце наше. I се одречемось од злих дiянь наших I прилучимося до добра. Се бо рабiв вiдпустимо, обнiмемося. I скажемо, се зробивши, се бо нас знаєте: як розумом усвiдомили, так i подбали, як умiємо. А се таємниця велика, як i Сварог. Перун i Свiтовид тi обоє удержанi в небi. А з обох бокiв ïх Бiлобог i Чорнобог б'ються i тi небо тримають, аби свiту не бути повергнутому. А за тими обома Хорс, Велес, Стрибог держать, а поза ними Вишень, Лело, Лiтиць. 11Б Радогощ, Календо, Кришень. I се тих удержують Сивий Яр i Дажбо. I се iншi є Бiлояр, Ладо, Купало, Сiниць, Житниць, Вiнич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич i Лютич, а по тих пташич, звiринич, милич, дощиць, плодець, ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вiтриць, соломиць, грибиць, ловиць, бесiдиць, снiжиць, страниць, святиць, родиць, свiтиць, кровиць, красиць, травиць, стеблиць. А також суть родиць, маслиць, живиць, вiдиць, листвиць, квiтиць, бодищ, звiздиць, громець, сiмищ, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць, чурць, родиць. А тут бо наш огнебог Семарг, i овча яре швидко роздане частинами. I тi суть Триглавовi вiвцi, i нам од нього. Тут же, отроче, одкриєш ворота i ввiйдеш у них. То красен рай слов'янський; i там Рай-рiка тече, що вiддiляє Небо од Яви. I Числобог рахує днi нашi i говорить боговi числа своï, чи бути дню небесному, чи бути ночi. I засинають тi, бо се всякий живий во днi божiм, а вночi хтось iнший бог дiд, дуб, снiп наш. Слава боговi Перуновi огнекудру, який стрiли на ворогiв пускає i вiрного проведе во стезi, адже вiн є воïнам честь i суд i, як златорун, милостивий i всеправеден є. X. Що укрiпляє хоробрих 12 Поки зорi сяють, спiваємо хвалу богам i вогнищу Перуна, який, як сказано, йде на ворогiв. I проголошуєм велику славу отцям нашим i дiдам, якi суть у небi. Скажемо так тричi i йдемо i отари нашi ведемо на трави. А коли ïх вести в iншi степи, iдемо. I знову богам хвалу возносимо, славу спiваємо, i так до полудня. Проголошуємо славу велику Хорсовi, що крутить златоруннi кола. I суряну п'ємо так до вечора. А коли прийде вечiр i вогнища вже розкладенi, запалимо ïх i славу вечiрню заспiваємо Дажбу нашому, який, кажемо, був нашим прадiдам, чим вуха й очi мають бути. I, сотворивши молитву, йдемо ко сну. А за тим велика таємниця. 13 Се бо розумних проявить i хоробрих укрiпить. I тi йдуть до сонця восходящого, вдивляючись у береги рiки, щоб там оселитись, де наша Мати-Слава скаже. А та обома крилами освятить ïï. I так узяли землю тую i боронiть ïï од ясiв i гунiв, як i проти готiв повертайте стрiли своï i мечi одточенi. 14 Позаяк се йде ворог на нас, то ми взяли мечi. I, натхненi сказаними Матiр'ю словами, що майбутнє наше славне, пiшли на смерть, як на свято. Сказано вам про старi часи, коли мали храми карпатськi. I там були купцi, старi верманове i рабове й iнi. Се бо тi купцi радогощi почестенi. I так брали од кожного з нас гостицi, сорочки честенi. Ïх бо честять боги i нам повелiли. I честимо ïх. Се бо мали вказiвку на часи нашi, аби не дiяли хибно й отцям почестi укладали не персти бездiяльнi товкли о дерево, а щоб руки нашi утрудились о рала нашi i мечами добували нелегность нашу. I тая нам повелiла йти на кордони нашi i закрити ïх од ворогiв. Се дими, пiднявшись, течуть до небес, i те означає тугу велику для отцiв, дiтей, матерiв наших. I то час боротьби прийшов. I не смiли говорити про iншi справи, лише про цi. Се бо прийшли варягове до Днiпра i там взяли землю нашу. I тi то стали людей i землю пiд себе чiльно брати. I не могли те погодити iнакше, як мечем нашим. I Рюрика вiдiгнали вiд земель наших, i турнули його назад, звiдки прийшов. Се бо кордони нашi ворогами скороченi, i земля наша чинить опiр. I то є обов'язок наш, iншоï жертви не хотiли. Се iнший ворог Германарiх iде на нас iз пiвночi; вiн же внук внучатий Оторiху. I сей верг на нас воïв своïх з рогами на чолi. Варяги кажуть нам iти з ними; i не могли воювати на обидва боки, хоч вони вороги, як i першi, i нема рiзницi мiж ними. Се бо яси йдуть на нас вiд Танаïсу i Таматархи могутнього кiннотою i раттю незчисленною. I тьма за тьмою текла i так тече на нас. I се не маємо iншоï допомоги, лиш те, що боги велiли нам: удесятерили сили своï i виступили проти них. Се Бiлобог веде нашi ратi i кiнноту. I знали, що чарiвницi, якi в лiсах були, взяли мечi i пiшли з раттю. I побачили кудесниць, якi чудеса великi творили. I з праху, кинутого до небес, ратi встають небеснi, i тi течуть на ворогiв i могилюють ïх. I тамо бачимо птахiв великих, що летiли до нас, i кинулися на ворогiв. Б'є крилами Мати-Слава i кличе нас, щоб iшли за землю нашу i билися за огнища племенi нашого; се... бо суть русичi. Iдiть, брати нашi, плем'я за племенем, рiд за родом i бийте ворогiв на землi нашiй, яка належить нам i нiколи iншим. Там помрете, але не повернете спини своï, I нiщо вам не втратиться, нiчого не станеться, бо ви в руках Сварожих, а той веде вас у всi днi до звитяги i геройства многого. X/. З минулого. На морських берегах 15а Се Старград покинули i пiшли до Iльмер-озера i там заснували город iнший, новий, i там лишились. I тут Сварога, першого пращура молили: для роду рожениць джерело ïх препросили, а в дуба мiрку хлiба нашого. Сварог, що створив свiтло, це бог свiтла i бог Прави, Яви i Нави, се маємо ïх во iстину. I ця iстина наша переборює сили темряви i до блага веде. Як i праотцi колись, знаючи про це, принесли в жертву коня бiлого i вийшли з краю Семирiччя, що бiля гори Iрштiï i в Загогрiï, хоч були там вiк. I так покинули той край i пiшли в Дворiччя, i розбили тих з допомогою кiнноти своєï, i пiшли до землi Сiрiйськоï, i там зупинились. А пiзнiше пiшли горами високими; i була зима, i льоди. I спустилися в степи i там були з отарами своïми i худобою. Се перша Права, заповiдана отцям нашим праотцями, допомагала у прi великiй i сили давала вiдбити ворогiв. З боями прийшли до гори Карпатськоï i там упорядкували на чолi з п'ятьма князями i городи, i села, вогнища i торги великi. I потiсненi були 15б готами, якi були на заходi; i звiдти пiшли до Сонця, до Днiпра-рiки, i возрадувалися там. Кий заснував град, який населили i славнi роди iншi. Там оселилися i вогнище творили дубу i снопу, який є Сварог, пращур наш. I се невдовзi напав на нас ворог новий осзесче, який кров славних пив. I Кий пiшов на них раттю. I дивились на небi на воïв тих, Перунових воïв, якi пiшли на ворогiв i потрощили ïх, до нога розтрощили. 1 показали спини вороги. I се iнше племено онезьва пiшло на нас. I сiча була велика, за вкрадене ними до останнього а нашi ратi дивились на те i мовили: I боги нашi женуть ворогiв наших. Се бо Вишень iде на хмарах до нас i каже: Дiти, городiть град ваш i крiпiть його, бо будете оточенi повеснi iними ворогами, i боротьба буде ваша люта i крiпка. Оце Сварог послав мене до вас, сказавши, що будете мати сили небеснi ошую й одесную ваших i також казав, що ви недбало ставитесь до богiв, а так бо є самi перед ворогами. 16 Велесу книгу цю почестимо, богу нашому, в якому бо є пристанища сила. У давнi часи був муж, який був благ i доблесний, i, як кажуть, у пошанi в Русi. 1 той мав жону i двi дочки. Мали вони худобу корови i багато овець; i були тi в степах. I не було чоловiкiв для ïхнiх дочок. Так молив богiв, аби згасання роду присiкли. I Дажбо почув мольбу ту i по мольбi дав йому прошене, як було провiщано те. Се бо гряде межи нас i маємо бути готовi. Се бо Ясна йде до нього. Тут бо Велес отроча несе йому. Грядемось i прийдемо до бога нашого i тому речемо хвалу. Буде благословен завжди, нинi'i прiсно, вiд вiку й до вiку. Сказано се про чарiвникiв, i те пройдешнє не вернеться. 17а I се були князь Славен iз братом Скiвом. I вели вiйни великi на сходi. I сказали тi: Йдемо до землi Iльмерськоï на Дунаï i пошукаємо Бастара, сина свого, що залишили там на сторожi. А iльмерцi пiшли на пiвнiч i там град свiй Славен заснували. А брат Скiф бiля моря був i сина свого Бастара привiв. А пiсля них був онук Кiсек, який був володарем степу пiвденного i багатьох корiв. 1 там була велика вiйна люта за посiви по обох берегах Дунаю до гори Руськоï i до схилiв Карпатських. Ï там прижились, утворили коло i були за ним. Се укрiпили землю i розширювали ïï, воюючи з ворогами, розбили ïх i вiдкинули вiд себе. 1 звернулися до всiх родiв, i вiче скликали єдине, утворивши землю нашу, i стояла та земля п'ятсот лiт. Ï знову виникла мiж русичами усобиця, i ворогували вони, i силу стратили, маючи сутички i безладдя. Отож прийшли вороги на отцiв наших на пiвднi, i втратили (отцi) Скiвську землю на побережжi морському i степи, i потяглися тi на пiвнiч, i зустрiлися з фрягами, якi надали свою помiч на ворогiв. Ï се скити-отцi повернулись i вступили в битву з ворожою силою, i потоптали ïï. А тi вороги були гуни, якi вперше вступили на Русь i були вiдбитi. То маємо за знак, як повиннi i нинi творити. 17б I маємо повернути отi степовi хорпи й оберiгати, як отцi нашi i праотцi, якi турбуватися мали про своï степи, i трави своï, i квiти оберiгати умiли, як i кров свою лили за себе. Колуне нашу залишили ворогам. I та Голуне, колом будучи, тяжко дiсталася ворогам. Отож нашi мiста колом ставити маємо, як i отцi нашi, якi хоробро билися за цю землю на кожному кроцi i падали на неï, бо любили ïï i мали вмерти на нiй i назад не йшли нiколи. Куди пiшли тi днi, коли не мали де притулитися? I се мовимо про те, як i отцi нашi. I се боролись, вiдколи народженi були. Се Перунець прийшов до нас i те повiдав нам: Ото стiльки праху на землi, скiльки i воïв небесних. То вони будуть у помiч. Ратi йдуть од хмар до землi. I се дiд наш Дажбо на чолi ïх. I коли ïх не проженете такими (силами), що ми несемо, то й зовсiм не зможете бути. I се мовимо молитву до богiв наших, аби вони поспiшили на допомогу нам i дали можливiсть нам перемогти ворогiв. I ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана мерзенними ногами ворожими. I так дивилися на тих, що навколо нас, i не йшли на них i не йдемо, а кинули (землi) до пащi ïхньоï; i не прокручували ïм у ранах ворожих, i не вбивали ïх, коли на нас нападали. Про те мовимо вам, 17в як i Кiсек казав людям своïм за тих часiв, коли нападали на них. Тодi тi розсердилися на ворогiв i пiшли на них, i потоптали ïх. Се знак могутностi тiєï i не можемо се до Яви дати, як слабiсть. Се маємо силу, i було нас багато, i вороги не були такими численними, як ми. I ми русичi, а вороги не є ними. I де пролита кров наша, там є земля наша. Ï се вороги знають. I се вони стараються. I се старання марне. Буде так, як у старi часи отцiв наших. Кажемо ж тi слова для пам'ятi, аби жодне з тих слiв не загубилося. Ï говоримо братам нашим таке: се сила Божа буде на вас, i тут переможете ворогiв ваших до кiнця. А тому, хто захотiв би землi вашоï, то киньте йому до уст уповнi. Хай покладе до пашi своєï i не каже нi слова. Будете синами своïх богiв, i сила ïхня пребуде з вами до кiнця. Не можемо анi черев-i нашi наситити хлiбом, бо той спалений вогнем ворожим. I корови нашi так терплять тугу, як i ми. Ï се як iне наше харалужне одержимо од пiвдня швидко, то будемо сильнi, вищi ворогiв наших. 18а Ось подивiться навколо i побачите птицю тую на чолi вас. А та поведе вас до перемоги над ворогами. Се бо брала своïх i там одержувала. I тут красується попереду i манить свiтами до синяви. Так було i в iнi часи, коли руси йшли з венедами; i тi захотiли забрати богiв своïх до моря i там угнiздилися. I немало градiв i храмiв там побудували, бо були багатi. I тi храми прикрашенi золотом i срiблом, i багатьом дерев'яним богам вiддавали честь десятиною. I те було вiдомо iншим, i вони дивилися на все те i заздрили, i воювали з ними. I там покояться збiднiлi нашi родичi, а доти ходили на грабежi i торгували на торжищах задля багатства, та там i залишилися, вiддаючи своïх рабiв у пiдданство. I та земля йовiдає ще про мерзеннi прi i злi вчинки. А ми вiдiйшли вiд гiр Карпатських до Кия i там зустрiли ворожiсть злих народiв. I спiваємо адже ми руси про славнi днi цi, i маємо спiви тi од отцiв наших про красне життя в степах i про славу отцiв, Се бо воєвода Бобрець, що вiв русь до Голунi, по смертi одержав чин Перунь. I хоробрих героïв тих не забудемо нiколи. А позаяк ми сини отцiв наших, то маємо любов до пам'ятi ïхньоï i кажемо про них, що вони були силою нашою. А сила та йде од ïхнiх жнив; чи вiнiємо, а чи вiно тягнемо. 18б Мовимо про тих, хто збагачував нас. А зараз ми не маємо молiлень i молимось бiля криниць i джерел, де вода жива тече i вольба є, i вовки хижi не ходять. I про часи Альдорiха згадаємо; той звався жервець. Його не любили, бо нечесний був i слова не тримав, i красунь наших брав нагло, крав ïх. Ï те спричинило чвари мiж нами: чи битися за готiв? I те пережили, як i готiв. А в тi вiки правили в родах князi. I се князь Боревен, який подолав еланiв на березi морському. По битвi пiшли ми на пасовища тi i там розводили i пасли худобу в степах. Та греки сiли там знову i заснували мiста. Й озлобилися на нас. О тiм часi ми знову пiшли на пiвнiч i там буди двiстi лiт. I там з того часу др нiнïшнього. I сьогоднi маємо iншогiокнязя, Боревлана, правнука по дiду своєму. I той сказав: Iдiмо до яойудйя на грекiв. Греки помiж еланамй плем'я окреме i торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. I тому мусимо знову вiдкинути ïх до моря i гнати до ïхнього краю, тому що (це) Руська земля, i руська кров лилася на ту землю, i та (земля) пила кров нашу. На нас надiя була, i ми боронили ïï всi днi, вiдколи три маємо. 19 Се бо видiв сон у Навi. I тут огненного блиску вийшов з неï змiй дивний i охопив землю. I тече кров з неï, i той лизав ïï. I се прийшов муж сильний i розтрощив змiя надвоє i стало два змiï. I розтрощив ще i стало чотири. I тодi заволав муж до богiв за помiччю. I тi прийшли на конях з неба i того змiя вбили. Се бо та сила не людська, бо чорна є, i сей змiй то вороги, що йдуть з пiвдня, себто Боспору. Збитi й вiдкинутi ратями дiдiв наших, хочуть греки оточити землю нашу. Але не дамо, бо пожнив'я тi нашi, i не попустимо. А створiння те, змiй, є погибель на нас. Мусимо битися i життя покласти за землю нашу. А та простяглася бо од нас до полян i дреговичiв; i руси сягають аж до моря i до гiр, до степу пiвденного, i се руси. I тiльки од русi маємо допомогу, бо ми Дажбожi внуки. Молимо патаре Дяiе, що той iзведе огiнь, який Мати-Слава принесла на крилах своïх праотцям нашим. I тут пiснi спiваємо бiля вогнищ вечiрнiх. I повiдаємо старi слова слави нашоï про святе Семирiччя наше, де нашi отцi гради мали були, I вiддали ту землю, до землi iншоï одiйшли. I мали в часи тi державу, i в давнину мали Голунь нашу, i гради, i села, i вогнища, що утворювали землю. Тож умиємо тiла i душi нашi, бо мали удiл русiв Голунь, яка була сильна i на ворогiв страх умiла наводити. Се бо з часiв Кисеня ходили вiвцi там, i та земля по днях тих була украдена од нас... Вони ж (греки) творять iнше, аби нас од стародавностей одвернути. I те бачимо i руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день iде i кровi хоче. I ту проллємо на землю свою русу... Се Руса града камiння волають до нас. I се ми маємо йти i дивитись у вiчi смертi... Пiде син мiй i умре за них... 20 Д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо ïï в переклад. Цей матерiал поданий у кiнцi.. XII. Киïв, Голунь, Сурож 21 Се бо Хорбер поборов тую силу злую, що нависла (над вами) й опоясувала вас. Се бо ми тi урви мали берегти i храми богам ставити i споруджувати стiну iз дубiв, а за тим i другу стiну; i там зберiгали богiв наших образи. Мали многi храми в Новi градi на Волховi-рiцi, мали в Києградi по боголiсах. I се мали на Волинi дулiбськiй храми, i о Суренжi на морi сурськiм i синiм. I се велика втрата для нас, бо храми суренськi побитi ворогами, i боги нашi, зневаженi, в поросi валяються. Мають (храми) русичi, та не мають сили здобути над ворогами перемогу. I се бо маєм урви, як отой мандрiвник, що йде вночi по лiсах i се урве одяг свiй на шматки. Так i русичi мали урви на тiлi русiв. I не зважили на те, намагалися в храмах славити богiв, якi не приймали жертви нашоï. Се бо ураженi нашими лiнощами. I хоч Птиця-Мати славу рече на нас i молить нас про те, щоб отцiвську славу зберегли, все ж не мали смiливостi стати на рать i мечами брати землю нашу, од ворогiв одбиту. Се бо тисячу триста лiт зберiгаємо святощi нашi. I днесь жони нашi кажуть, що ми сумирнi i втратили розум наш, i самi зараз, як овча мале перед ними (ворогами), i не смiємо вступити до бранi i мечем вразити ворогiв наших. Се бо Купало прийшов до нас i говорив нам, що повиннi стати гордi i чистi тiлами i душами нашими. Ï впали до нiг його, аби вiн приходив до нас i нас охороняв, ведучи до ратi жорстокоï, i щоб там повернули до небес обличчя. I се, до сiчi йдучи, хвалили богiв наших у бранi, як у мирнi днi. I се бо купалиця рече нам, що вiдзначалися досi i будемо по славi своïй ушанованi, до якоï також з отцями причетнi. 22 I ще хай буде сказано про те, як Квасур одержав од богiв тайну й утвердив сурину. А то бо є спраги вгамування, i ту мали до радогощi, щоб богам радiти i танцювати, вiни кидаючи до неба i спiвами славу богам творячи. Квасур був смiливим мужем i сильним i з богами розумiвся. А тому Ладо, до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усурiти ïх на сонцi, себто суру утворити. А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю. I ту пиймо во славу божу. I то була найвища нагорода, якою муж був коли-небудь вiдзначений; як i згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання, що створене Квасуром слiд називати суринiєю. I те є в радогощi нашi... Се повиннi мати на всi днi пiсля того, як жнива проведем, i возрадуємся тому. Се не може бути в iнший час, коли б хтось не втримався i сказав нерозумне про Чорнобога, а iнший, теж у радого щах, про Бiлобога... Так же повиннi шукати ворогiв i друзiв... Кувати бо мечi нашi на ствердження сили, i силою божеською вразимо ворогiв наших обаполи. Той бо Богумир названий майстром (твастирем), яко же тому сказано про слов'ян, аби вони були такими, як боги казали ïм, се ïхнє. Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам. Ï йшли за родами тими роди також. Ï Сварог Отець, а iншi суть сини. I мусимо коритися йому також i ми, як корилися родичi, бо є отець роду. А тi роди iснували за Кия до князя Кiсте... По готськiй вiйнi все порушилося i, руськолань покинувши, одiйшли (ми) до Кия й оселились на землi тiй. Там же, дочекавшися приступу варязького, себе боронили од них. I так було се через рокiв тисячу триста по Кию-отцю, триста рокiв по Карпатському життю. Через тисячу лiт Києграда одна частина йде до Голунi i там залишилась, а iнша бiля Києграда. i перша є руськоланi, а друга Кия, що сурень шанує, по худобi ходячи i отари водячи десять вiкiв по землi нашiй. Голунь був славний i (мав) три сотнi градiв сильних. Києград мав менше на пiвднi десяток градiв, i поселень, i сiл зовсiм небагато лишилось. На пiвднi в степах усiлякi роди житво мiняють i грекам роблять обмiн на золотi ланцюжки i кола, i намисто, якi на шиях своïх носили; вимiнювали за пиво венедське для грекiв; i розводили овець своïх i мiняли тих. I тi руси на пiвднi створили град сильний Суренж, який не створити грекам; i греки його розтрощили i русiв побити хотiли. I тому йдемо до них i розтрощимо поселення грецькi. Елани бо сiï суть вороги руськоланiям i вороги богам нашим. Грецьколанi суть; i не богiв почитають, i не людей. Ïхнi боги суть iз каменя зробленi подобою до мужiв. А нашi боги суть образи... I як вiдбивалися вiд готiв, то тi натягали на голови своï роги од волiв i корiв. Ï шкури натягали на чересла своï i думали так налякати руських. А тi знiмали сорочки своï й, оголивши чересла, йшли до битви i перемагали. I багато разiв iшли оголенi до битви i перемагали ïх, як i грецьколань. Багатi знiжили мечi своï, тому швидко переходили у Наву од Ями, який чекає жертву свою до землi, аби випити кров ïï i життя ïï умертвити, i тим самому жити отам. 23 Се бо Новояр iде вiд старого, так було i з русичами. Пiшли на пiвдень i там лишалися в степах десять вiкiв. Так ото руси вибирали князiв своïх. I тi од родiв своïх, i роди дбали про плем'я: кожному князi своï. А iз князiв вибирали князя старшого, i той вiв до битви. I так жили на землi тiй. Далi варяги прийшли на нас i розбили ïх. Ï се грецьколанi пiшли на землю ту, й осiли на нiй, i не зважили на русь. Ï тодi руси взяли мечi i напали на тих, i вiдiгнали ïх до ïхнього берега морського. А тi грецьколанi повели ратi своï, в залiзну броню закованi. I була сiча там велика. I каркали ворони над ïжею мужеською, що кинута на полi, i пили очi ïхнi, каркали ворони, беручи те, дуже каркали i пили там бо очi грецькi, й очi руськi не чiпали. Там бо знак мали, яко боги не давали русi погибнути. I там сонце з мiсяцем стояли за ту землю, i небо стояло за кмить (угiддя?), аби земля тая не пiдкорилася руцi еланськiй i лишалася руською. I там плаче мати за дитиною своєю, що пролила кров за кмить тую; i та кмите стала руською. Новаяр був там до днесь. I земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неï. Отож елани сказали князевi старшому нашому i повiдали йому, що не хочуть до землi неровь ходити, анi рабiв брати, але лишаться на березi морському своєму. То мали указицю на день наш, коли праотцi померли за кмить. I не взяли вороги землю нашу. Отак i днесь маємо указицю, що нiхто не вiзьме ïï. А це Германарiх iде з пiвночi на нас, i мали боронити землi своï i йти на них. Се бо Готська земля є наша. А тi Бiлогори всiяли кiстками своïми i кров'ю своєю полили, i та для нас. Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас i славу рече нам. I брали ми за тим мечi нашi i йшли до свiта в поле. Вiдбили ворогiв пiвнiчних, i вiдкидали ворогiв пiвденних, i пiшли на ворогiв схiдних. I повели русiв Громовицi, як синiв отця нашого Перуна i Дажбога внукiв. I Сварець укаже нам, куди йти... I Германарiх вiдiйшов до пiвночi, а елани до пiвдня. Отак зiбрали землю нашу докупи i не дали посiви чужим, а лиш синам своïм. I йде до степу нашого багато родiв iних, i не були з ними мирнi i не чекали допомоги; та бо є у помстi нашiй i на кiнцi меча; i тими сiчемо ворогiв. Се мовить Птиця-Мати до нас, аби ми пiдняли мечi на захист свiй i ïï. Се б'є крилами о землю i порох пiдiймає до небес. А се бо впала на землю i се б'є о неï, нiби страшиться за нас. I тут осмiлiли, крикнули, яко кречет, i той крик до серця нам. I те повиннi знати, яку суру пили. До сiчi йшли i там одержали напiй iнший, богами скрiплений; i той буде нам, як вода жива опiсля, в час тризни великоï, яка є о всiх померлих за землю свою. Се бо Сварожець дивився на нас iз небес своïх чудових i, дивлячись на ратi нашi, рахував ïх на пальцях, i не мав ïх достатньо; рахує ïх на пальцях нiг своïх i говорить пращурам нашим, що ми велика сила i не зможуть подолати нас вороги нашi. I се пiшли проти них i гнали ïх, доки не поглинула ïх земля, i здохли в Марi, i Мор ïх узяв. Се бо говорили в серцi нашiм, що не повернемось до вогнищ своïх, доки вороги нишпорять, не вержемося тiлами своïми, доки вороги беруть землю нашу. I говорили про те, як боги нашi збавилися ïх. Се ïм (богам) б'ємо чолом ради синiв своïх i брали молодих до вiйська, яке повернуло спини своï до ворогiв. Се бо лядви своï вiдкрили i натовкли землю нашу до них, аби втримати ïï аж до смертного часу i Марi показати. Се бо Мора одступиться од нас, скаже, що нема тiєï сили, яка могла б протистояти витязям руським. Отак слава потече до небес, i там боги скажуть: Хоробрi ви, руси, i маємо мiсця для вас бiля бога прi Перуна i Дажба, отцiв ваших. XIII. Пожертви укрiв ï дари богiв 24а I се гряде Дажбо з силами многими на помiч людям своïм, i тому не маємо страху, оскiльки як ранiше, так i зараз, про нас дбає той; i говорили про нього, як вiн хоче; i се чекаємо свого дня, на те, що маємо... Се бо Воронзенець було мiсто, бiля якого всiлися готи, а се руси битi. I той град був малий, а пiсля битви тiєï спалений був, i прах, i попiл його вiтрами був розвiяний по обидвi сторони. I мiсто сеє залишено, i земля тая руська є. I се не оглядалися на неï, але i не забули ïï. Там бо кров отцiв наших лилася, i тому ми вправi нагрянути на Воронзенець. Слава тече по русах, i тi сурми своï вiзьмуть, щоб проголосити о сiм i сили збирати для князiв своïх на захист Русi, бо це як руга, i ругу повиннi дати князям своïм i огненним слугам. Тим маємо тримати се ще ругу особливу: хай вiзьмуть ïжу i питво за часiв своïх до смертi i служитимуть нам. Се бо многi поклали кiстки своï на полi, як i за часiв Мезенмира. Тако анти ми, маємо честь i славу спiваємо богам! I хоч славiï названi, нiколи не просили славу, I славу говорили, як молитву творили. Омиймо тiла нашi i кажемо славу також. 24б Пиймо суру питну за славу ту п'ять разiв на день. I вогнища розпалюємо бiля дубiв; i тако снопа тягнемо i скажемо хвалу йому, Ми Дажбожi внуки i не смiєм нехтувати славу нашу за вiки. Се бо антами були по руськоланi, а ранiше були русами i лишились ними. Се про Волинь iдеться перше, яка била ворогiв, бо хоробра є. I та Волинь є першим родом, будучи ïх початком. I анти Мезенмира здобули перемогу над готами i розтрощили ïх надвоє. I се по них прийшли гуни, кровi славних жадаючи. I та боротьба люта була. I се готи зiбралися з гунами i з ними на отцiв наших напали, I були розбитi i знищенi, А тут пiшли обри на князя i забили його. Отож синє море одiйшло од Русi... Се боги русi не беруть жертви людськоï, анi тваринноï, лиш плоди, овочi, квiти, зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, i меди, нiколи не живу птицю, анi рибу. I се варяги й елани богам дають жертву iну i страшну чоловiчну. I те ми не повиннi дiяти, яко ми Дажбожi внуки, i не маємо йти за iними стопами чужими. 24в Се жертва наша є мед, сура о дев'ясилi i щавлi удiяна i на сонцi настояна три днi, а потiм крiзь вовну цiджена. I то буде наша жертва богам правим, якi суть нашi праотцi: бо се походимо од Дажбога i стали славнi, славлячи богiв наших. Нiколи не просили, не молили блага для себе. Се бо боги казали нам ходити до Русi i нiколи не з ворогами. Мати-Слава обрала нас спiвати про перемогу над ворогами, i тому вiримо, бо те слово про Птицю Вишню, що в небесну порость летiла од нас. Се бо князiв наших вибирали, аби влада ïхня про нас пiклувалася. I як прийде ворог на кордони нашi, то через кордон не перейде, бо поверне його сам Перунько. I те снiп знає, що ми молимо Славу i нiколи не просимо iншого, нiколи не вимагали життя безпохибного. Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив, узятий будучи i взятий силою до Перуньковоï кузнi. А бачив там Ор, як Перунько мечi кує на ворогiв i куючи казав тому: Се стрiли i мечi маєте на воïв тих i не смiйте боятись ïх, бо знищу ïх до поду, i кмота ïх буде вмiшана до гною ближче, як земля звiрам у багнi. I будуть вони, як поросята, вмазанi од брення, i сморiд свiй понесуть слiдами своïми, i всюди буде сказано про них, як про смердючих поросят i свиней. Се бо говорив Перунько i кував мечi й Ору казав, i те Ор повiдав отцям нашим. I така була наша боротьба за житву i звитязтва многi i вiки назад, i зараз вiримо в те, що так було. '24г Iшов од тих верхiв i до синього моря i Сурожа до вас i казав вам, як вiдали самi, про ту зi старих часiв землю нашу союзу антiв, яка через кров, щедро пролиту на нiй, русою зветься, бо руду лили, i тако в спрагу ïï до кiнця. I буде та земля наша, славних племен i родiв. Се бо славимо богiв, нiколи не просячи, бо славимося силою ïх. I так величаємо пращура нашого Сварога, який був, є i пребуде завжди з нами з вiку у вiк до кiнця. 25 А це про покарання. Був град малий на берегах морських руських. I там був князь, який згаданих еланiв бив i вiдiгнав од русiв. I той зiбрав рать, кiнноту i пiшов на них i перемiг ïх. А елани плакали в тузi своïй i просили, щоб данину платити. I та данина вдiяна була з овець, хорязi i вина. I те елани знали, що руси п'ють багато; i якщо (тодi) напасти на них, то можна подолати ïх. I се прийшли волхви укри Ухорiз i брат його Ословень, i так сказали русам: не творiться на дар той. I се руси не слухали й упилися. I тими ж днями елани напали на них i розтрощили ïх. I се, погибель ту бачачи, руси вiдiйшли в степи i там, як казали, зiбравшися з силами, повернули на них i повергли ïх. Се боги надихнули ïх i руки ïхнi змiцнили; i тi здобули перемогу. Се бо б'ють ворогiв i так мовлять: Як овець, розтрощимо ïх i будемо самi тими краями володiти, яко красивi вони суть. I тi не вiддамо. Се Триглава молимо, великi й малi, i се бо Триглав наш збирає нас, i швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи. I те бачимо, як боги оволодiвають ними. I се бачимо, як мертвi є й убитi богами. А ми по них продовжили. I бачимо мертвi тiла многi, бо велика рать Перунова на них се поверглась i розтрощила ту... I се сварожицi ошую тих течуть, i Дажбо принесе побiду нашу в руках своïх роду славному, славу отцiв держащому i донинi на полi перемагати ворогiв своïх здатному. I се Жаль жалiє над ворогами, i Горинь горює в смертi ïхнiй, що од рук божих се вержуть. Се Карна плачеться о мертвих тих, що стали на тропу божеську i померли. I поля тi наповненi суть мертвими кiстками i главами усiченими, й уди од тiлес урiзанi се валялися на травi. Сморiд iде од полiв тих, i ворони летять до них видовбувати мертвi очi i ïсти мужеськi м'яса многi понищенi. Се мовив Ору Сварог наш: Як моï творiння створив вас од перст моïх. I хай буде сказано, що ви сини Творця, i поводьтесь як сини Творця. I будете як дiти моï, i Дажбо буде Отець ваш. Того мусите слухатись, i той вам скаже, що маєте дiяти; i як мовить, так i творiть. I народ великий звитязив по свiту i потоптав роди iншi, iстягнувши сили iз каменя, чудесне творячи, без коней повiзши, i всяке дiючи дивне, без чарiвникiв, бо всякий гряде, як чарiвник. I ругу творили, клятви чинячи на кметi, i кметь пiдкорили... I так словами многими i многими i тими словами одурманюєте ви, приневолюєте рабiв в обмiн на золото. I те мiно продавали ви ворогам, якi хотiли того. I те боги вам мовлять i дали Орiєвi завiти: любiть свiт зелений i життєдайний! Любiть друзiв своïх i будьте мирними мiж родами! А по тiй добi були сiмдесят князiв наших, як Мезислав, Боруслав, Комонебранич i Горислав; i тако вибранi на вiчi й одлученi на вiчi, коли люди не хотiли ïх. Се бо князi тi великi трудилися, i се Кiшек був великий i мудрий. I помер, а по ньому були iнi. Кожний зробив якесь благо для русiв. Пам'ять наша те вдержить, бо мусимо ïх славити всякоï тризни тривiди i зберiгати пам'ять про них у синiв наших. I нiхто не смiє про те забути, бо проклятий буде богами нашими i людьми. I люди iм'я його схибнуть на вiки. XIV. Умиємо душi своï 26 I се був у тi часи Оседень, огнищанин, i сей благ був. I боги давали йому овець багато i худоби на пасовищах у степах. I се була вона при травах многих, i боги давали йому приплоди худоби i примножували ïï. Ï тако з'явився перед очима ïхнiми мандрiвник i сказав йому: Нехай пiдуть сини твоï до землi тiєï, до краю чудового, що є на заходi сонця i де сонце спить на своєму одрi. I се вершник скаче до нього i рече сонцю, що гряде сонце до лук своïх синiх. То повинен скакати до повозу твого i дивитись од сходу. I як сказано було, поскакав той до iншого краю. I ввечерi прискакав поблизу ïх iнший вершник i сказав, що сонце зайшло за гори своï i вiзок свiй золотий залишило; i той вороги хотiли вкрасти. I тi ближнi вершники скачуть до iншого краю I ось зоря йде i веде зги своï й одягом Дажбовим трясе, i зги течуть до краю небесного. Ï се сказав. Тодi два сини пiшли до заходу сонця i побачили там багато див i трави злачнi. I прийшли до батька i сказали йому, що красен край той. Ï се многi племена i роди висловили бажання стати на тропу ту i пiти за Оседнем. I тут сказав Орео-отець синам своïм очолити всi роди. I не захотiли вони, подiлившись на тих i iнших. Отож князi однi повели людей своïх на полудень, i Ор повiв до краю морського. I тут була засуха велика i пiску багато. I пiшли до гори i там осiли на пiввiку. I як створили кiнне вiйсько велике, пiшли в землi чужi. I там воïни ставали на тропi ïхнiй, примушували битися i були розтрощенi. 1 так iшли далi i бачили землi теплi i не берегли ïх, бо багато чужих племен там осiли; i йшли далi. Се бо боги вели ïх, як людей своïх. I прийшли до гори великоï i билися там з ворогами; i йшли далi. Отак багато разiв мусимо згадати про те i тягнемо за своïх. Як отцi нашi, маємо очиститися мольбою в омовiннi i митися, мольби творячи за чистi душi своï i тiла, яко Сварог уставив тi омовiння i купалища i те вказав; i не смiємо те покинути. I миємо тiла й умиємо душi своï в чистих водах живих i пiдемо трудитися, всяк день мольби творячи i суру п'ючи, як i ранiше робили. I ту п'ять разiв пиймо на день i хвалiмо богiв наших за радощi тi, що осуриться молоко наше на пропиття наше, i корм iде для корiв до нас. I тим живемо, i трави злачнi уварюємо до молока; i так приймаємо кожен частину свою; i живемо. I кажу те, сину мiй, що час не страчено i є вiчний перед нами. I там побачимо пращурiв своïх i матерiв, якi порядкують на небi й отари своï пасуть, i вiни своï вiнуть i життя мають, як i наше... Там немає нi гунiв, нi еланiв, i Права княжить над ними. I та Права iстинна, як Навi скинута чи Явi дана, i пребуде вiки вiчнi бiля Свiтовида. I се Заребог iде краєм тим i говорить для пращурiв наших, як живемо на землi, i як страждаємо, i як багато зла. А там зла немає, i трави зеленi зустрiчають ïх i зустрiчають шелестом своïм про волю божу i щастя людей тих. I маємо глядати степи райськi на небi, яке є синiм, i та синь iде од бога Сварога. I Велес iде править отарами ïхнiми; i йдуть на злаки i води живi, i нiхто не поневолений у краï тому, i нема рабiв там, i жертви iншоï, як хлiби, немає. I се виноград, i мед, i зерно дають до молитов тих. I тако проголошуємо славу богам, якi суть отцi нашi, i ми сини ïхнi, i повиннi бути в чистотi тiлеснiй, як i душi нашi, якi нiколи не вмирають i не завмирають за час смертi тiлес наших. А загиблому на полi бою Перуниця дає воду живу попити, i, попивши Ïï, йде (той) до неба на конi бiлому. I тамо Перунько ïх зустрiчає i веде до благ своïх, до палат своïх, i там пробудуть (якийсь) час вони i дiстануть тiло нове. I так жити мають i радiти прiсно i до вiку вiкiв, за нас молитву творячи. 27 Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо ïï в переклад. Цей матерiал поданий у кiнцi. ХV.Всякому належить захищатися самому 827 Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвiйну нумерацiю — 827. Справдi, iснує певний зв'язок мiж д. 27 д. 827: текст д. 27 обривається словами iако ста глут..., а текст д. 827 починається зi слiв яко ста глутве а тедо бяхом сiрi а ньiще... Як стали голотою, то були сiрi й убогi тодi. I якби прийшли в залiзах (вороги), то випустили б нам нутро. Се бо Аскольд i Рюрик по Днiпру ходили i людей наших зазивали до борнi. А тому, що мали вiйни мiж собою, тако i не могли йти до них. Ото хай буде наукою, щоб зрозумiли нашу помилку, чому мусимо знову бути в неволi. Се бо Аскольд узяв воïв своïх, посадив ïх на лодiï i йшов пограбувати iнших, так нiби йшов на грекiв нищити мiста ïхнi i принести жертву богам в землi ïхнiй. Але то все була неправда. Бо Аскольд не русич, а варяг, i мав iншу мету. Той гмоть руську попирає iншими, i злi дiяння погубили iмена ïхнi. Нi Рюрик не русич. Той бо лис iде хитрувати до степу i б'є купцiв iних, якi йому довiряються. На старе кладовище ходили i там помислили, як дихають пращурове нашi пiд травою зеленою; i там узнали, якими бути i за що йти. I тут нашi родичi почали були дiлитися, кому старшим пребути, хто похопить вiл отцiв i праотцiв марiченських, який од них iде, а який був присгець. I та велика свара одолiла русiв i привела до розладу i розторгнення. Тако греки вiд своєï землi прогнали ïх, оскiльки не мали сили, зчепленоï до кругу i до крил. Усякий поглядав на сусiду свого i од цього вiри не мав, яка веде мужiв до сiчi. Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похiд, хто був кращий, а хто ж чорний. Давно були iншi оповiдi про витязiв, i тодi чули про походи вiд отцiв своïх... Отак бо русколань занепала од готського та гунського звiрства. I тодi Кийська Русь утворилась. I вiдтодi й готи устрашилися i пiшли геть до Сверензе. Як вiдомо, Сверензе суть двi: одна венедська, а друга готська. I тут готи прибули до неï i посилилися там, а венеди ослабли з того часу. Окремо жмудь була коло тiєï i та була литовська; i се називались iльми од нас, або iнакше iльмери. 28 Се болить нам те, що не могли повернутися назад i повернути гради нашi, щоб тяготи нашi присiкти. I те сказав ïм князь Бравелен: Подайте допомогу град градовi i тримайте воïв своïх. Хай зберiгають вони силу Русi як єдину грозу ворогам i так се. Нам жмудь розповiла про готiв, якi з Детерiхом пiшли на пiвнiч i там у жмудiв повернули на пiвдень. I се пiшли на римлян, i там билися з легiонами, i брали ругу велику од них. I се вторглися до землi ïхньоï. Ï се Детерiх убитий був од укрiв. I се готи тiï богам противнi, i тi iзпололи ïх. Се мiста нашi суть сiрi... А старшi родичi нашi не вибирали iних для себе, аби ними правили, а самi йшли до iнших. I варто розповiсти про те i потручати на несподiвану тружду. 1 се страждали за тими i сльози лили за ними. Б'є крилами Мати наша Слава i говорить нам о труднiм часi засухи i мору худоби. I се знаємо, як сказано од праотцiв, що кiєльци допомогли ïм. I се бо пiшли до них, i так були сто рокiв при ïхнiй допомозi; те ж знаємо i про iлмiв, тобто iллерiв; ми ж родичi. I се роду рожениць iмена до серця ввiйдуть i захистять нас од ворогiв. Се бо впали нинi (на колiна) i молили богiв про заступництво наше; i те було. Тако бо Ясна є за нас. I се повели отцiв наших крiзь гори i степи мимо готiв. I се Дону пили; мали ту рiку як нашу, бо пролили кров нашу на землю. I та є руська земля i буде руська. Се бо русичi, маємо згiдно з промислом небесним про нас. I се творимо труд наш о житьбi. I се жмудь каже нам, що прийде до нас i пiдтримає нас проти ворогiв наших; коритися бо не повиннi нiкому. То було сказано вам, i те я казав, що помогли у боротьбi руськiй проти ворогiв моïх i ваших. I се в трудний час наш не берегли себе i йдемо вмирати за рiд наш. I се огидний Яма жре убитих. I се ворони виïдають очi ïхнi, I се трава росте крiзь щелепи ïхнi. I те бачити не могли, бо билися до гори i землi i силою нашою, аби не бути в неволi бiля рала ïхнього, щоб, як конi, тягнути на оранцi ïхнiй i жнива ïхнi вiнити; щоб хлiб наш ïли, а ми ïли землю. I шиï нашi не повиннi долi схиляти до землi. I се боги нашi долають ворогiв наших i зламають хребти ïхнi, щоб не могли посягати на зв'язки нашi, тягти жiнок i дiтей наших на торги i там лишати еланам i грекам за прикраси срiбнi i золотi. Се ворогам казали: зникнiть, яко тьма по сонцю. I се Перун найде на вас i розтрощить вас, як овець. I багато разiв тремтiли, i небесних воïв убоялися. I се б то є знаменним, що бiля Днiпра проквiтла лоза взимку. I се Купало покаже для нас знамення на перемогу над ворогами, i те маємо творити. Се б то Мар iде на них i Мор. Се двоє тих вiзьмуть сили ïхнi i змечуть ïх пiд мечi нашi. I се сила меча розмежує ïï. Се межа роздiлить нас, i межа та повна кровi; i ту переступити належить не ïм, а нам. I се Боровлень сказав, що повиннi йти на них; i те знамення нам сказало, що перемогти повиннi, яко ми венеди. I се венеди осiли на землi, де суне сурь спить вночi на златiм ложi. I там ïхня земля. Се Сварог отцям казав про них, що то також брати нашi суть у тiм краï. I казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий i пiдтримають нас. I се сила божеська прийде до нас, i та втримає до кiнця. А се венеди, i до них ходили допомоги молити, i не одержали. Бо всякому люду належить захищатися самому. 29 Отож не сподiвались уже на них (венедiв) нiколи... Хай iде слово наше о правдi, i так знайшли правду. I се мовимо од старих словес, що йдуть од отцiв наших, якi бо були сильнi. I то маємо повернутися до борозни ïхньоï i тако потрапити до неï. Се бо Аскольд iде з варягами своïми до нас. I сей Аскольд то ворог наш. Се мовить нам, що йде для захисту нашого i бреше, бо такий же ворог, як грек. I се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти еланських купцiв, що ходили до Днiпра-рiки. I се Аскольд прийшов до нас iз Кнудiєм через двiстi рокiв пiсля Алдорiха i хотiв правити нами. I се Дiрос еланський, кажуть, присмирив наших i був на престолi цьому ранiше його. I се Аскольд забив Дiроса, i є вiн один на мiсце те; i також є ворог наш, i не хочемо його, як ворога. Старi перекази повiдають нам, що приходив на Русь iнший Аскольд i що було три Аскольди-варяги. I тi варяги приносили своï жертви, i не нашi, та й не чужi князi, бо вони зовсiм не князi, а воï простi, i силою захоплювали владу. I се Рюрик iде... А згадаймо, як римськi орли зазнали поразки вiд дiдiв наших у гирлi Дунаю. Тодi Траян напав на дулiбiв. I се дiдове нашi пiшли на легiони i розтрощили ïх. I те було за триста лiт до нашого часу. I сеє маємо тримати в пам'ятi. Ï се не пiддамося Рюрику, як не пiддавалися й ранiше iншим. Маємо князiв своïх i ругу ïм даємо i даватимемо до кiнця. Нi римляни, нi елани не мали влади над нами; i так пробудемо. I се дулiби кажуть про нас, що ми брати з ними. I те iстинна правда, бо походять вони з того ж кореня, що й ми. I се згадаємо, як Траян був дiдами нашими розтрощений, i легiони полону брали були до полiв наших, i так трудилися на нас десять лiт i одпущенi були од нас. I се римляни кажуть, що ми ворове. I се греки кажуть, обаполи, що ми ворове. А мають своï iнтереси, й обоє зазiхають на нашi землi. I се земля є, взята мечем i кров'ю; така є земля. I се Траян був за п'ять сотень лiт до готiв, але i нинi мовимо, що вiйна наша не перестане до кiнця життя нашого. I се годиться битися за життя наше мечами. Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги, i се є прохач ваш перед богами, оскiльки дають вам силу i владу на землю вашу, оточену ворогами i воюємо. Се була Воронзенець-рiка, i град був, i там отцi нашi розтрощили готiв. Так ми розтрощимо й iнших ворогiв. Се повернемо свою гiднiсть i мовимо, що буде iнший час для нас. I там Мати-Слава перед нами йде, що огень дала пращурам нашим. I се щури нашi радiють на небi за нас. Се бо пiтере Дiяiе молять за нас; i се Ор дивиться на свiй люд; i се не можемо повернути тили своï ворогам. Се був у час минулий Дiрос, i се був греколанець, i той зник. I прийшли на нас Аскольд i Рюрик. I ось молимо богiв позбавити русiв од зла того. XVI. Маємо ïсти хлiб свiй ЗО Се бо ми зберiгали пытаре Дiяiе, бо той окремо є, став перед Матiр'ю. Се бо те було за приходу до джерел. I та йшла, пiднявши руки до хляб. I дала дощ, що пiшов i наситив (землю). I тому маємо житень нашу i жнива вiнимо у славу ïх. Се бо перед нами земля наша i ту захищаємо, як i отцi нашi. I се повiнчаємо Небо i Землю, i справимо весiлля ïм, де чоловiк є Сварежь i навпроти нього жона його. I се свято мали робити, як для мужа i жони, i ми дiти ïхнi. I тако бажали тим здоровими i щасливими бути i мати дiтей багато, i собою хвалитися, i дивитися до вод, щоб були велеплоднi; i се давати мужам своïм пiтаре. I хай обiтницею твоєю буде повнити плоди, i овочi, i зерно. I се радiємо тому, i гаразд буде в тому. I так буде до конечного дня. Се бо вiрники твоï молять про блага i про часи, коли життя ïхнє буде усiчене за потребою i в жертву для цього. I хай це буде у владностi твоïй вергунь бо може о хлябi давати, коли в тому буде потреба наша. I молимо про те. Се бо Ондере маємо, який є iнший Перунець. I се верже ворогiв на спину i так одiрве голови ïхнi; i мовить до неба i кине (ïх) бiля моря i в пущi. I ся засуха йде швидко по краю чужому, i там є до часу, аж поки пьiтаре не одведе. Можновладця йде назад i накинувся на неï i зiм'яв ïï. I то молились богам у тому жалю i горюваннi тому. I стали цi боги на межi тiй. XVI. Маємо ïсти хлiб свiй Попереду Сварог, i той одняв руки од бороди i повелiв дощу текти до гомiте тiєï. I се грунт усохлий насититися мiг по волi божiй, i злаки могли вирости до твердi, щоб бачити сонце. Ï се бо сонце живить ïх i повнить силою зелене хкрiа i злаки. I се сеє поле оживало i зiлля принесло, i вiна зростали, i збирали ïх до житниць наших. Ï се вiну покладемо до них i скажемо, що вергунець Ондере упаде на нас i зростить вiна i злаки. Ï се маємо справдi ïсти хлiб свiй... А се бо гадали о Iндру; брали колоду, очищену вiд гiлок, i казали: яке вдiє? А потiм палили огень сильний i кидали до нього колоду ту, так щоб огень був до небес, i там язень ïï терзав i дiлив надвоє i натроє. Ï то є знак од богiв, що любиться жертва тая ïм i хочуть ïï. Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотiв би порахувати богiв, подiлити в небi, то вигнаний буде з роду, бо не мали богiв, лише Вишень i Сварог i iнi суть множеством, бо бог є єдин i множествен. I хай не роздiляє нiхто того множества i не говорить, що мали богiв многих. Се бо свiтло Iру йде до нас, i будьмо гiднi того. XVII. Славимо богiв 31 Поречемо тобi, боже, яко се нам дiєш суру пити смертну i на ворогiв грядеш, i тих б'єш мечем твоïм мовленим згу, i свiтлом мружиш очi. А нiч на нас натiкає, аби сяйво знищити. То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабункiв. Хай iде той день, який хочеш ти! Й убоïмося розжарених печей i громiв тих на нас. Хай сила твоя нашi поля оплодотворить, грiм i дощ хай поллються на них. I тому ми благi, яко йдемо по волi твоïй. Як ранкову славу тобi мовити маємо, то так i мовимо, яко благ є i основа благ наших, що упрошенi вони суть, як вiвцi, нам течуть. Та матимеш нас в усi днi, та будемо тобi вiрнi i до кiнця слави твоєï, отче наш, назавжди. I хай будеш так усi днi... Жертву тобi правим овсяне борошно i так спiваємо славу i велич твою... Славимо Дажбога, i буде вiн наш по кровi тiла заступником од Коляди до Коляди. Хай плодить на полях i дає трави для худоби, i дає нам в загонах скоту умножитися i зерна житнього багато, аби мед вiщий заколотити i варити. Бога свiтла славимо Суронжа, аби минула зима i повернуло на лiто. Тому-то спiваємо славу, як отцi в полях. Славимо огнебога Семаргла, який гризе дерево i солому i розвiває огнекуделицю вранцi, вдень i ввечерi. А тому вдячнi за сутворенi борошно i питво, що як єдине зберiгаємо в попелi; того вздуймо, щоб горiло... Прийдемо в домiвки своï i дамо (в огень) сушняку. Хай святиться iм'я його Ïндра, бо то є наш бог серед богiв i Веди знає, так оспiвали були його. Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла. Примножуються тi отари, що були збереженi, так ми i його (зберегли). Дитиною прийшов вiн iз землi орiïв до краю 1н(д)ського. Думали прийти до раю травного, а для худоби то були злi злаки. Так веселощi великi нас обуяли. Ï там наказав отець Глас Орiïв трьом синам своïм подiлитися на три роди i йти на пiвдень i на захiд сонця. А то були Кий, Щек i Хорив. I так зробили, i пiшли три роди, i сiли всi на землю свою. А Кий, як розповiдають, поставив град, i тому iм'я дано Киïв. Там прожили зиму i пiшли по веснi знов на пiвдень i там худобу пасли до першого лiта... Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожiя. I великi там бо суть луки Хорса, i там водимо худобу, аби проплодитися ïй волею Дажбога, його ж славимо... Якщо хтось знає це i не воздасть хвалу богам, триклятий буде. Слава Впарунi, богу нашому, який бо нас охороняє i здоров'я дає. Блага земнi дає тому, хто палить вогонь вiщий в градi Новi на Волховi, i на Горi в лiсах, i в дiбровi берези або дуби. В тому нашi боги, Бо Дажбо дає тому, хто просить, i за те хвалимо його. XVIII. З минулого. I греки, i гуни, й обри 32 I се була розбита руськолань готами Германарiха. А той хотiв жону з роду нашого i ту забив. Се отцi нашi пiшли на них, i Германарiх розбив ïх, i вбив руса Божа (Буса) i сiмдесят iнших християн. I тут смута велика була в русах. I повстав молодший Вендеслав, i зiбрав русь, i повiв на них. I вщент розбив готiв, i не було жалю нi до кого. Пiшли вони на пiвнiч i там зимували, оплакуючи своïх. I радiли ми, i дiд наш Дажбо веселився з тоï перемоги, бо здобули отцi нашi багато коней швидких i добра багато. А також земля готська стала руською i до кiнця пребуде. А митриди сказали русам, що тi можуть селитися бiля них. I коли згодилися, тi греки вели (русiв) до битви, потiм вдруге i без кiнця. I там руси стратилися цiлком, i многi воïни загинули. Пiшли руси геть од грекiв i сiли на Дону i Донцi, а пiзнiше пiшли до Днiпра i Дунаю, i там мирно жили. I тодi ж вражi обри нападали на нас, I якби не втримали обрiв. то бути нам рабами до кiнця i працювати на них. I тяжко боролися руси i визволили ïх, а самi згинули. Се старi родичi казали, що приймали клятву на вiрнiсть i тримали ïï аж до смертi; самi повиннi були померти, а русь визволяти. Розказують, що якщо хтось не хотiв iти до бою, а йшов до дому свого i його ловили там, то, пiймавши, давали грекам, щоб там, як вiл, працював. Кара буде його тяжка i рiд викине його, i в жалю не оплаче його, iм'я його забуде. А самi витязi прославленi будуть вiд родiв до родiв наших. А ми з тими митридами порiднилися... I ми, руськолунi, не берегли i тут раптом побачили перед собою гунiв. Тi, як вовки, ходили вночi, отрокiв (рабiв) крадучи. I з тими ми билися i розбили ïх, хоч i зазнали багато зла. I се по гунах найшла на нас велика бiда, себто обри, нiби пiсок морський. I дали се в неволю Русь цiлу i там обрам лишили. Хоч билися, та не було ладу в русiв, i обри силою здобули перемогу над нами. I се отець Дiес примучен був од обрiв дати... воïв своïх; i пiшли на грекiв. Ï се знали, та не було iншого виходу; i так вiче рiшило вслiд за отцями... I воï пiшли до Дунаю i далi i звiдти вже не повернулись. А в той час волиняни заговорили про єднiсть нашу; i рiд з родом догодився, i мали силу велику воïнiв. А в зручний час отцi пiшли на них i були по обрах. Так i днесь маємо стати до смертi i битися за землю до кiнця. Бо вже греки йдуть на нас i силою гримлять. Але Перун нам отець, i се тих грекiв розтрощимо. Дивiться, ворон летить i там буде смерть; а летить той до грекiв, i те буде. 33 У той давнiй час багато родiв зiбрали отцi. А тi роди мали старших i вiча, iнi бо мали князiв, яких обирали по сьомому колод Коляди до Коляди. I се рiд усякий правився чаклуном, що жертви прi носив. I всякий рiд мав старого чаклуна, який iншим радогощi дiяв. I се перший серед них Дажбо, по ньому ж i твори. Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас. I буде се початком. I як вiн став, то й радiємо тому. Самi пiд чарами i пиймо суру, вона ж бо прийшла од них. Се бо силою укрiпить i мудрiстю огорне. I се брали iнше до думки йдемо на ворогiв отцiв наших i розiб'ємо ïх. А ся треба наша по Седеню, отцю нашому, що на Понтiйському березi у Росiï-градi був. I се руси пiшли од Бiлоï Вежi i од Росiï на Днiпровськi землi. I там Кий заснував град Киïв. I се (поселились) поляни, деревляни, кривичi, ляхове на кущу руському. I всi стали русичами. 34 Се бо князевi Кию на ум спаде йти на болгар i ту рать пожене на пiвнiч i аж до Вороненця. I десь там були своï воï поляни, i ïх повернули, бо в них був голод. Отож Голинь, град руський, вiдiбрали, обiтницю свою, вiд iншоï землi. Також той край вiдiбрали i русичi населили його. Лебедень бо сидiв у градi Києвi, бiдний, бо вражений у розумi i правити не мiг. Се бо торжищами еланським i арабським правив, зважаючи на те, що мав чин. I се Кий одвiв полки своï од ворогiв. I поки болгари не принесли од своєï землi, брали данину од родiв. Се бо слава ходила всюди. А там почали з готами воювати, i сила людська погнала тих опрiч. I так се земля наша простяглась од краю до краю, як Руськолань, заселена, i данину богам вiдвойовували од ворогiв; i так ту держали собi. А Голинь град був великий i багатий. I се бо вороги прийшли до нас i зруйнували той i стiни спалили. I се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русi; до неï включились i землi, що обаполи Ра-рiки суть; то бо була своя, то земля отцiв наших, i ту мали за цi лiта, зберегли. Тамо бо преземлили i руду кров улили до неï, яко та буде для нас i воєвод наших з рани серця. I кров iстече на землю, i то руська кров i земля, яку взяли. I побачили тако знак у днi нашi i повиннi йти до степу, то не втратимо цю землю нашу, i будемо повiки русами. I готує Перун нам стрiлу свою, аби силу його на везiння мали i ворогiв одбивали. I пройшов так цiлий вiк, а та пря не стихала; тако йшла боротьба. Й узнавали на нiй силу свою, i пiшли -до Голунi i до Суренце землi, до того моря дулiбського. I злiва були готи, а прямо на пiвднi елани. Се бо з ними торги вели, пiдтримуючи життя своє. Й об'єднали сили своï докупи. За те проголошуємо гучну славу богам; i тому зробимо суру i пиймо ïï во славу божу. I надбали добра, i тут подiлили степ той мiж родами своïми; i завели отари великi овець i корiв, що дали нам сили жити серед трав; i тi (отари) водили, зберiгаючи протягом двох вiкiв. Днесь маємо студену зиму i не маємо сiна досить. I йдемо на пiвдень на зеленицю i на покорм злачний од еланiв. А тi вiдiгнали нас силою до землi стуленоï; i були при загибелi, i не могли лишатись на зеленицi через ворожiсть еланську, i ту зеленицю не брали. А тi дуже злi суть i не хотiли допомогти нам. I те (ми) говорили, щоб вiдомстити за тi дiяння й оплатити ïм у час ïхнiй, як казали були отцi нашi, оволодiти землею тiєю i гнати грецьколань ту до моря. I стали грудьми проти них, i вразили переднiх, i вчинили прю велику. I грецьколань миру запросила; i закiнчили вiйну нашу. Отак дiстали зеленицю на зиму, i годували худобу нашу, i проголошували славу богам. 35а Се ж особиця наша була причиною того, про що маємо слова викривальнi сказати. I тут мовимо воiстину благе про роди нашi i не брешемо про них, а правду мовимо про них. Про першого бана нашого повiдаємо i про князя вибраного. Iменувався бо той Киська; а той повiв родичiв по степу з худобою своєю на пiвдень; i там, де сяє сонце, жили. I прийшов до них отець рей i те до них мовив: Обоє маємо дiтей, i мужiв, i жiнок, i старих, маємо боронити ïх од ворогiв. I так мовимо, що племено є, i даємо вiвцi своï i худобу до нього i будемо племено єдино. Се боги сприяють нам, i маємо шукати доблестi на вiки вiчнi. Коли об'єднались, почали говорити: Хиба також спiльна; й iнше говорили. Отож отець Ор одвiв отари своï i людей своïх од них, повiв ïх подалi i сказав там: Закладаймо град. I то Голинь був у голому степу i лiсi. I Кисько пiшов геть; той повiв люд свiй до iншого мiсця, щоб не змiшувати ïх з людьми отця Ора, Се той (Ор) є старший. I так поставив у землi той город i поселення. I так Кисько одiйшов з людьми й утворив землю iншу i там оселився. I так од цiлого одiйшли тi окремо i, так скажемо, що (нiби) були чужi одне одному. Всi тi пожитки i сили мав кожен iншi. I був Киська той славен, i люди отця Ора славнi, бо слава зросла ïхня, i поле знає ïх, як стрiли i мечi знає. 35б А се прийшли язиги до краю його i почали худобу завертати. Тодi Кисько напав на них; спочатку вiдiгнав, а далi i його самого вiдiгнали. I люди повиннi були стати покормом для гракiв, якi виïдали многi очi, i люди були поверженi од мечiв. I мовив Ор-отець, що мертвi вчорненi граками, i тi кричать од радощiв, що ïжу отримують. I вiд того сповнилося прикрiстю серце Орiєве, i сказав родичам: Пiдтримайте Киська i люд його. I тi коней сiдлати взялися i налетiли на ясiв, i гнали ïх, доки не розтрощили зовсiм. I те маємо знати: доки сили нашi об'єднанi, нiхто не зможе подолати нас, Тi бо степи нi вiд кого не вiдiбранi, бо руськi суть, i собi славу маємо, ворогами визнану, якi приходять до нас i, бачачи життя наше; спокусити беруться братiв наших срiблом мiченим i од гончарства горшками, з яких ïли сини ïхнi. Життя наше в степах є до кiнця нашим; а й потребуємо свого. Там не повиннi нам говорити про iнше життя. Се бо слова нашi iстиннi, а ïхнi брехливi. Се бо неправду говорять, ïï й мають. 36а Предречено од старих часiв, що мусимо в спiлцi з iними створити державу велику, вiдродити маємо Руськень нашу з Голуном i трьома стами городiв i сiл. Вогнищ дубових дим там, i Перун наш є, i земля. Се бо Мати-Птиця спiває про днi тi i чекаємо на часи цi, в якi крутиться стануть кола Сварожi до нас, i часи тi настануть для нас. Мовили матерi своïй, що будемо боронити землю нашу краще венедiв, якi пiшли на захiд сонця i там перед ворогами землю упорядковують i хибну вiру взяли, тримаються ïï. Боровин бо мовить, яко сильний, i люд той вiру має до слiв тих. А ми не дурнi, не безумцi, i вiрити не мусимо, доки не побачимо, що венеди повернуться до земель наших, до степiв давнiх, щоб глядати ватри iнi, як у днi виходу од П'ятирiччя i Семирiччя, коли на сходi вiдiйшли од нас. I та птиця мовила, яко огень смар понесла на нас i гьлу доручила, щоб горiння було (Семарглу?), i богам купалити, i дощу дощити. Се бо наша земля була розверзена i конi поглиненi, бо присвятили синове тих коней в жертву богам, що боги те вiд степу того давали сонцю по сiвбi ïхнiй. За цим маємо жалкувати, та не за часами антiв, бо тi анти завоювали мечем багато, але ж i погубили дiм твiй, бо домове нiхто в чужинi не будує. Се бо Ор-отець iде перед нами, i Кий iде з русами, i Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватiв своïх. I Земебог радiє з того, якi-то ми внуки божi. З6б Одiйшли Хорев i Щек од iнших i переселилися до Карпатських гiр, i там iншi городи заснували i торгували з племенами iншими, i багатства мали великi. Се бо вороги напали на нас i тому вiдiйшли до Києграда i до Голунi i там оселилися, вогнi своï палячи до неба i жертви приносили, дякували богам, i такi (жертви) за нас. I се Кий помер, будучи нашим володарем тридцять лiт. I по ньому був син Лебедян, який звався Славер, i той був двадцять лiт. А по тому був Верен з Великограддя також двадцять лiт I по тому Сережень десять. I вони здобули перемоги над ворогами... I тьму лиха принесла осiнь. I се нагрянули на нас iншi, i то готи приïхали до степiв наших, зло творячи. Се доблеснi часи мали праотцi нашi, воюючи за життя своє. Се ми слов'яни, бо славимо богiв, i се ми внуки богiв наших Сварога i Дажбога. I тако терпимо злi наïзди, силу маючи велику, i боремося сильно од нападiв готiв швидких протягом десяти лiт. I тут iльмерцi пiдтримали (нас), i так здобули перемоги над ворогами. Се бо тiï десять князiв мали, i тi великi були, досвiдченi в боях i воïни хоробрi. Оце пiшли на нас по часi i зло творили, i не було в нас iншоï зброï, як мечi фрязькi, обмiнянi на баранiв та овець, а тi майстрам створенi на небi самому. ХIХ. З минулого. Пiсля Кия 37а Се б'є крилами Мати-Птиця, що браманове йдуть на нас. I тi роги на чоло натягають i так посуваючись напали на нас. А се тече туга велика в краю нашiм, яко димове степи наповнили до неба, i жаль плаче за нами, i Мати кличе до Вишнього, що дав ïй вогонь до вогнищ наших, i той прибув з допомогою. I се мiць свою кинув на ворогiв. I се Гематьрiх вiдступив, i се готи всiлися на Калицю Малу i рушили до берегiв морських, i тi землi взяли до Дону. I по тому Дону є Калка Велика, що є межею мiж нами й iншими племенами. I там готи се билися чотири сотнi лiт зi своïми ворогами. I тому зайняли се ми землю нашу i порядкуємо на нiй спокiйно. I з еланами торгували, обмiнюючи худобу, шкури i жир на срiбнi i золотi кiльця, i питво, i ïжу. Була шкура i життя наше о тiй порi було спокiйне i мирне. I се готи напали на нас ще, i була вiйна десять лiт, i се втримали землю нашу. Отож маємо боронитись од ворогiв, якi йдуть iз трьох кiнцiв свiту, тодi, коли свята наближаються до нас. I тi свята: перше Коляда, а друге Яр i Красна гора осiння, велика i мала. Йдуть тi свята, як муж iде з города до села огнищанського. Ï тими землями мир гряде од нас до iнших i од iнших до нас. 37б Рушайте, браття нашi, племено за племенем, рiд за родом i бийтеся за себе на землi нашiй, яка належить нам i нiколи iншим. Се бо ми, русичi, славимо богiв наших спiвами нашими i танцями, й iгрищами, i видовищами на славу ïм. Се бо сядьмо на землю i вiзьмемо ïï до рани своєï, i натовчем (землю) до неï. А як по смертi своïй станемо перед Мар-Морiєю, та щоб сказала (та): Не можу винити того, яко наповнений землею, i не можу його оддiлити од неï. I боги, що там є, скажуть тодi: Се русич i залишиться ним, бо взяв землю до рани своєï i несе ïï до Нави. В тi часи, пiсля Кия, князями обирали багатьох отцiв а князi окремi i всякi пiсля князювання ставали на вiчi простими мужами. I так ставала земля розквiтлою, i вибранi князi дбали про людей i хляби, одержували i ïжу, i всякий пожиток од людей своïх. Нинi маємо iнше: i князi полюддя беруть, i синам владу передають од отця до сина i аж до правнука. 38а (Писано се рукою). I паки настала велика холоднеча. Родичi бо се воювали за волостi, i багато хто казав: Не йдемо до роду, оскiльки нема спокою огнищанам, i будемо лiпше самi в лiсi або в горах тирлувати. Се бо тими словами родичi вiдокремилися (вiд iнших) i волiли дуже сердитися i жалiтись. Се бог Сварог, караючи, велике сум'яття горам зробив. А слов'яни вночi проснулися од великого грому i землетрусу. I чули, як угорi конi кричали, i сповнилися страхом, i зiбрались i пiшли з села, а овець лишили. А вранцi побачили хати зруйнованi одна вгорi, iнша внизу, а ще в дiрi великiй земнiй, i бiльше нiяких слiдiв не лишилось. Були тi слов'яни у великiй скрутi, не могли нiчим прогодуватись. I сказали Iру-отцю: Веди нас геть. I сказав Ïрiй: Се я на вас iз синами своïми. I вiдповiли тi: Подлегнеме. I пiшли з Києм, Щеком i Хоравом, трьома синами Iрьовими, iншу землю глядати. I з того почався рiд слов'ян аж до днесь. Не дав Богдаждь знати будучину смертним. Так возхвалимо мудрiсть його i старе згадаємо, i те, що знаємо, скажемо. Давно був рiд слов'ян у горах великих-високих. Тамо (знали) землю орати, овець i ягнят доглядати i пасти в травах. Якось люди пробудились, а конi пiд хмарами од страху кричать. Чуючи це, (люди), обiйнятi страхом, остерiгалися, боялися, не лягали вже. I був по цьому мор i холод великий. I пiшли з краю Ïндського свiт за очi. Пройшли по землi Перськiй i пiшли далi, яко не годилася земля тая для овець. Пiшли горами i бачили камiння, i тi проса не сiяли також пройшли мимо. I знайшли степ квiтучий i зелений. Там стояли лiта два, а по тому пiшли далi, оскiльки хисницi з'явилися. Пройшли мимо Каяли i прийшли до Днiпра, яко той всякiй прi граничити має i бути перепоною для ворогiв. На тому Днiпрi мав осiсти рiд слов'ян. А тi були огнищанами, i кожний мав дiру земну й огнище. Нам Сварогу славу спiвати i Дажбогу, якi же суть у небi пречистiм; Перуну i Стрибогу, якi громами i блискавками повелiвають. А Стрибог вiтри ярити на землю вiзьметься. I тому Ладобогу, який править лади родиннi i благостi всякi; i Купалбогу, який до митнищ правитиме i всяке омовiння i Ярбогу, який править весняним цвiтiнням i русалiями, водяними, i лiсовиками, i домовими. А i Сварог тими править. Усяк рiд мав щурiв i пращурiв, якi померли вiки тому назад. Тим богам почитання маємо дати i од них радощi маємо. I поставив псе олов'ян молебище в градi Iндiкиєвi, який назвший Киïв. I в ньому стали селитися. А в лiсах дубових лiсовики в гiлках колисатися почали i бороди хмелем утиченi, i волосся в травах, тiï суть листя зелене. А мокошани, якi внизу сплять, того (листя мають) до бороди затиченого. ХХ. Молитва: Дажбог нас струзi своєму 38б Дажбог на струзi своєму був на небi премудрiм, яке синє. А струг той сяє i виглядає, як золото, Огнебогом розпалене. Його подих це життя кожноï iстоти i притулок. Усяк муж благо того знати може або зло. I хто богом не сподоблений, той пребуде, як слiпий, i не матиме з ним частки, яко же всяке, що до злого йде, з ним до кiнця пребуде. ФРАГМЕНТИ Переклад фрагментiв дощечок 20, 27 зроблений нами за публiкацiєю Календаря канадiйського фармера1970. 20 ... по-своєму також, як птицю, кiнноту поставили, i та ворога тими крилами прикрила, а головою била ... ... щастя було тiй кiннотi i ум iстягнувши (прийнявши рiшення?) обрiзали ряди сiчi i повели ïï колом ... ... мали так дiяти, якщо хотiли здобути перемоги ... ... знiжились вони i в тi днi ми ïх мали i в жертву приносили, як вiвцю, що втiкала перед нами ... ... родичи десять сот лiт худобу випасали на угiддях, а римляни i греки нашу житву брали i мiняли на добро благодатне ... ... Бо Велес навчив землю орати пращурiв, так i дiємо ... ... тому кинемо до вогню трави i клечви Велеса славити ... ... три рази русь погибша вставала ... ... гуни зовсiм посiкли наших i од iнших вiдiрвали i нинi ... ... встати ïм ще раз ... ... тако стара пря виникне i тако має тривати ... ... багато племен iшли до степiв наших ... ... од стрiл не бачили сонця ... ... русь єдина ... ... волали до неба про помiч божу ... ... гримiли мечi i не чути голосiв ... ... а не стане один день ... ... напружили отцi сили ... той Щек ... ... казали вони дiтям бiгти до кущiв i тi ... ... як буде злий час ... ... перше почали ставити на кордонах мiста, бо тих не мали ... ... з того не вiзьмемо ... ... а тут Впаруна прийшов i сей кинув на них ... ... тут бо слава велика, i ту провiщає Мати, крилами б'ючи ... ... тако вороги втiкали вiд нас ... тi мужi суть простi ... i у славi не шануються ... 27 ... iншi на пiвнiч ... готiв ... житва iнша ... до Алдорiха нiхто не йшов ... ... про наступника ïх Конерiха ... внук є Бурiху ... ... маємо сказати ... про тих бояр, якi на готiв виходили ... ... i боярин Сегеня, що убив сина Германарiха i раба Гуларiхового поранив ... ... Алдорiху данину давали ... а мали давати двiстi то ... ... в часи Германарiха йшли готи на пiвнiч i прийшли на нас i пiдкорили ... ... i не брали i рабiв мали тяжити, то бо зло творили, i та Русь упала, i вороги стали над нами володарями i те тривало сто ... рокiв i пiднялися i часи рабства минули ... ... i стали руси вiльними i живемо так ... бо руси пiднялись i скинули готiв тих ... ... се бо тi огородили землю Руськолань ... пiшли отцi в лiси бiля Воронзенця i кинули на готiв усi сили i роз- трощили ïх ... ''... це справдi було в часи Конорiха, од якого обидва походять Алдорiх i прапрадiд Готорiх, що був прадiдом Германарiху ... як ... ... тi лiта були там готи Германарiха i се злобилися на нас, i тут була битва велика, i готи були вiдтисненi i вiд- кинутi до Донця i Дону. I Германарiх пив вино, що буде любим братом поза воєводами нашими. I так владналося; стало життя нове ... ... той час, коли готи йшли на нас, се Германарiх з гунами домовились, i мали ми двох ворогiв на два кiнцi землi нашоï. I був Болорев у затрудненнi щодо того. I тут Мати-птиця прилетiла i сказала йому, що спочатку має напасти на гунiв i розбити ïх, а потiм повернутися на готiв. Там бо вразив сина Германарiха i вбив його. А тут Гураïк, друг наш, тако пив кров i вино i опiсля за одне лiто йшов на нас. Ï то не раз Болорев говорив про вигнання готiв i тако удiяв сказане. Маємо стояти чесно, урочисто i добровiльно за главу свого, який бореться за життя наше залiзами отцiв наших, бо коло i конi то сила наша, яку даємо й iншим ... Уривки д. 33 з рукописного тексту Ю. П. Миролюбова (ТОДРЛ. — Т. 43. — С. 183) i д. 386 (Там же. — С. 224) перекладенi вперше для цього видання. 33 ... воïни-волохи пiшли на нас ... не могли ... стати твердо ... ... не почнемо ... як се згадаємо Моуху, що слов'ян до куща i всi землi до єдностi зiбрав ... ... якщо в розумi ходять, то вiзьмуть своє ... ... що се радiють, а потiм iдуть дорогою своєю ... ... деякi бо суть одеще (?) тих ... ... Боги нашi суть великi родичi ... ... згадаймо частку малу, яка була єдина, i ми також єдинi були ... ... Волох бо велик i тому йдемо i, як браття, вино п'ємо ... ... се бо не смiєте назад дивитися, лише вперед ... ... i се пiшли на Дунай ... ... римлянам же погано є ... ... i Халабутi був ... ... i се воïни римськi суть, коли ... одержали славу на полi ... ... i се римлянам одплачено за зло iхнє ... ... i се кров проливали за зв'язки братнi до смертi, аби не щезнути. II. Волос бо наш ... III. Ми є ... IV. V. ... радiли з того ... VI. ... як би свiтло ... VII-IХ ... маємо тих, назад не повиннi вертатися. X. ... се в уздi ... ... окремо удiяти ... i сю страву ïмо о тiх, хто приходив до Русi i визволяв русiв ... ... i се фряги йдуть вперед ... ... iсторгнуть мечi своï на вас i ... та пря пребуде до кiнця днiв ваших ... 38б 1 ... нашi праотцi пiшли до землi сухоï знайшли вящень (?) i так посiяли iнде i не мали краю того на землi нашiй. I хрещена русь того дня 6 ... (Бiля) Днiпра племена суть рускi ... i костобоцi руськолань творили ... 1. (з) мормарою не смiємо частки мати, бо будемо одлученi 2. од роду нашого i буде те недобре всiм борусам ...
Велесова книга


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация